Близько двох місяців залишається до XXXII літніх Олімпійських ігор у Токіо. Як проведуть цей час українські шпажисти, на чому буде зосереджена їх робота на заключному етапі підготовки до головного старту п’ятиріччя в інтерв’ю пресслужбі НФФУ розповів старший тренер команди Володимир Васильович Станкевич. Також пригадав він перипетії олімпійського відбору, і зокрема вирішального Кубка світу у Казані.
– Склад на Олімпіаду вже визначено, – розповідає Володимир Васильович. – Сподіваємося, що обійдеться без форс-мажорів. Це Ігор Рейзлін, Богдан Нікішин, Роман Свічкар та Анатолій Герей. Відкритим залишається лише питання хто фехтуватиме в особистих змаганнях (куди допускаються лише три учасники від країни – НФФУ), хто в командних. Буде скликано тренерську раду, на якій усі матимуть можливість висловити свою думку, і після цього ми приймемо остаточне рішення.
– У якому режимі проходив перший після повернення з Кубка світу учбово-тренувальний збір у Конча-Заспі? І як будуватиметься підготовка нашої команди далі?
– Збір проходив у фехтувальному режимі, зранку бої, ввечері індивідуальна робота зі шпагами, також були елементи загальної фізичної підготовки, зарядка з розтяжкою, плюс відновлювальні процедури. Після цього збору ми вирушаємо на Турнір пам’яті Авербаха, який відбудеться 21-23 травня у Харкові. Свою участь окрім японців, які були разом з нами на зборі у Конча-Заспі, також вже підтвердили представники Казахстану і Роман Петров з Киргизії, який відібрався на Олімпіаду. Формат турніру передбачає три попередні раунди, олімпійку з втішними боями, тобто дається кілька шансів продовжити боротьбу у разі невдачі. Окрім того, проводитимуться і командні змагання, що дозволить нам в умовах напруженого протистояння з представниками інших країн, перевірити готовність наших бійців. Схожий досвід ми вже мали на Турнірі Величка у Києві, де виступали шпажисти Ізраїлю, Азербайджану і Казахстану. Він допоміг нам зрозуміти, які корективи необхідно внести на заключному зборі перед Кубком світу у Казані. І як ви знаєте, ми там виступили успішно, здобувши дві медалі: срібло в команді, і золото в індивідуальній першості Ігоря Рейзліна.
Після Турніру Авербаха заплановано збір у Киргизії. Там окрім місцевих спортсменів, буде також збірна Казахстану. Зміна обстановки, зал басейн, природа плюс середньогір’я, – це дасть нам можливість виконати необхідний обсяг аеробної роботи. Після цього ми проведемо у Києві чемпіонат України. Він мав відбутися у квітні, але ми перенесли його на 21-23 червня, адже це краще вписувалося в план нашої підготовки до Олімпіади. Далі десятиденний збір у японському місті Хіта. Там ми завершимо основний цикл підготовки й залишиться лише пройти екіпіровку та внести останні корективи перед Іграми у Токіо.
– Для вас як старшого тренера команди це буде четверта Олімпіада. Можете порівняти відбір у Токіо з тим, як свого часу здобувалися ліцензії на Ігри в Афінах-2004, Пекіні-2008 та Ріо-2016.
– Найважчими напевно були Афіни. Адже ми до того ніколи не були командою на Олімпіаді. Відбір у чоловічій шпазі досить жорсткий, і раніше він не давав нам навіть наблизитися до ліцензії, адже ми низько знаходилися у рейтингу. Але, гадаю, саме з прориву на Ігри-2004 почалося становлення нашої команди, яка повірила в себе, переконалася, що може входити до еліти. Як ви знаєте, після цього ми неодноразово підіймалися на п’єдестал чемпіонату світу і навіть вигравали його. Далі олімпійська кваліфікація почала даватися нам трішки легше, що зовсім не означає, що було просто. Мали проблеми й перед Пекіном-2008. Але ми вже розуміли розклади і як потрібно поводитися тактично, щоб вибороти право виступати на Олімпіаді.
– До останнього чемпіонату світу наша команда перебувала на дванадцятому місці в рейтингу FIE, яке виглядало не надто обнадійливо у світлі наближення Олімпіади. Чи можна сказати, що срібний успіх у Будапешті-2019 став ключовим для завоювання путівки до Токіо?
– Місце у рейтингу, можливо, і не тішило, але, подивившись протоколи, ви побачите, якщо ми і програвали на попередніх турнірах, то достатньо сильним командам і лише одним-двома уколами. Це як у футболі, якщо ти поступаєшся у серії пенальті, це не означає, що ти тотально слабший за суперника. Пригадайте, ми посіли п’яте місце на чемпіонаті Європи-2018. Вели сім уколів в італійців за вхід у четвірку, але програли на пріоритеті, після чого решту боїв виграли. В Усі-2018 вперше в історії чемпіонатів світу одразу двоє українських шпажистів (Богдан Нікішин та Роман Свічкар) стояли на п’єдесталі в особистій першості. Але через день їм потрібно було фехтувати у команді. Часу на відновлення тоді не вистачило, але ми, до речі, врахували цей моменту підготовці до наступних стартів. До того ж тоді отримав травму Ігор Рейзлін і проблеми зі здоров’ям мав Володимир Станкевич. 13-те місце, яке ми посіли в Усі, об’єктивно не відображало наші можливості, так само як і десята позиція на чемпіонаті Європи-2019, де ми два уколи за вхід у вісімку програли Данії, а потім перемогли Францію.
Тобто потенціал команди весь час був високий, ми пройшли достатньо добру підготовку до світового форуму у Будапешті. Там у нас були важкі зустрічі, але ми вигравали їх з запасом і навіть з французами у фіналі практично весь час були попереду. На останній бій виходили за рівного рахунку, але все ж програли. Проте окрім світової першості, були ще Кубки світу, і зокрема бронзовий для нас Берн. А скільки було особистих медалей. У мене ніколи не було сумнівів, що наша команда здатна боротися за високі місця. І результати у цьому олімпійському циклі це підтверджують: чотири медалі чемпіонату світу: три в особистих змаганнях, одна в команді, дві нагороди чемпіонатів Європи, я вже не кажу про успіхи на Кубках світу. Тож ми абсолютно заслужено на тому місці, на якому зараз знаходимося й увійшли до числа команд-учасниць Олімпіади.
– Сітка олімпійського командного турніру вже відома. Чи враховуєте ви особливості фехтування потенційних суперників, можливо переглядаєте відео, при підготовці до Ігор у Токіо?
– Наше завдання підготувати спортсменів так, щоб вони могли фехтувати з будь-ким. Якщо ми будемо підлаштовуватися на тренуваннях під конкретну команду, то станемо більш однотипними у своїх діях і зациклимося на тому, що нам потрібно перемогти лише одного суперника. Ні, ми повинні демонструвати різноманітні прийоми незалежно від того, хто буде стояти на іншому боці доріжки. Тому на тренуваннях ми пропрацьовуємо різні варіанти, де спортсмени мають більше часу проводити в атаці, де в захисті. Аби у тактичному малюнку, за яким буде розвиватися зустріч, вони могли вирішити будь-яку задачу, яка перед ними постане. Звичайно, значно приємніше, коли ти з перших боїв створюєш гандикап і з кожним наступним виходом на доріжку його збільшуєш. Але ситуації бувають різні, як, наприклад, на Кубку світу у Казані, коли ми поступалися по ходу поєдинку Ізраїлю. Потрібно враховувати й такий сценарій, за якого необхідно буде відіграти певну кількість уколів і переломити зустріч. Тому ось такі напружені ситуації, які виникають під час турнірів, ми моделюємо на тренуваннях і знаходимо вихід з них там, а вже потім переносимо цей досвід на змагання.
– Є одне питання, яке найчастіше виникає у вболівальників. Тривалий час штатним фінішером команди вважався Богдан Нікішин. Але останнім часом ми були свідками того, як на заключні бої виходили Роман Свічкар та Анатолій Герей, епізодично, але також бачили ми у цій ролі й Ігоря Рейзліна. Якими критеріями ви керуєтеся, коли вирішуєте кому довірити завершувати ту чи іншу зустріч? Для прикладу пропонуємо згадати останній Кубок світу у Казані.
– Тут усе достатньо просто. У Казані ми хотіли випробувати молодого та перспективного спортсмена, який вже непогано проявив себе у командних змаганнях, я маю на увазі Романа Свічкаря. Щодо Анатолія Герея, то він не зовсім вдало провів у Казані зустріч з Ізраїлем. Не міг знайти своє фехтування, так би мовити. І ми дали йому можливість реалізувати себе у фіналі з Італією. Ця зустріч в плані олімпійського відбору вже нічого не вирішувала. Так, звичайно, виграти змагання це завжди почесно та корисно. Але потрібно працювати на перспективу. Тому ми пішли на такий достатньо несподіваний крок і поставили закінчувати фінал Герея. І він виграв перші свої два бої, і до заключного поєдинку зокрема і завдяки його зусиллям ми підійшли з +7. Якщо ви пам’ятаєте, то таку ж перевагу в протистоянні з італійцями ми мали й на чемпіонаті світу в Будапешті. І теж там справа дійшла до одного-двох уколів, і усе могло закінчитися не на нашу користь. Але Свічкар встояв. Тому нам важливо було цього разу подивитися, як впорається з такою напругою інший боєць. Позитивний результат чи негативний – це все одно дуже корисна інформація, яку ми зможемо використати на наступних стартах, і зокрема на Олімпіаді.
– Хто сьогодні є першим претендентом на роль фінішера команди на Олімпіаді?
– Попереду ще кілька зборів і два турніри, які дозволять нам побачити у якому стані знаходяться спортсмени і як їх розставити так, щоб вони могли себе найкраще проявити на тому континенті, на тих змаганнях і безпосередньо у тому залі. Будемо обов’язково враховувати і те, з якими командами нам потрібно буде зустрічатися. Адже один спортсмен в силу певних своїх особливостей може краще фехтувати з конкретним суперником, а інший навпаки. Характер і цілеспрямованість теж не залишаються поза нашою увагою. Усі ці показники ми підсумуємо і зробимо остаточний вибір. Щодо Рейзліна, якого ви згадували у своєму питанні раніше, то ми хотіли б, щоб у командних зустрічах Ігор демонстрував таке ж впевнене фехтування, як в особистих змаганнях. І він поступово підіймає свій рейтинг плюсів в команді, але поки що все одно не так вільно себе почуває, можливо, через те, що на нього тисне відповідальність. Принаймні індивідуальні виступи свідчать, що у цього бійця дуже великий потенціал і ми сподіваємося, що він все більше проявлятиме його в команді, і приноситиме такий самий великий плюс як свого часу Дмитро Карюченко, і як це неодноразово робив Богдан Нікішин. Взагалі, я переконаний, що кожному з нашої четвірки до снаги фехтувати останнім.
Пресслужба НФФУ