Ми розпочинаємо серію матеріалів, присвячених підготовці нашої збірної до чемпіонату Європи, який з 17 по 22 червня проходитиме в Анталії (Туреччина).  І відкриває її чоловіча рапіра.

Нагадаємо, що початок війни застав українських рапіристів на етапі Кубку світу у Каїрі, де вони, відмовившись виходити на одну доріжку з представниками країни-агресора на весь світ заявили «#Stopthewar #SaveUkraine».

Пізніше один з лідерів команди Клод Юнес, перемігши на відкритому Кубку Польщі, усі преміальні перерахував ЗСУ, а для підтримки українських рапіристів разом з товаришами по команді започаткував кампанію на платформі GoFundMe (https://www.gofundme.com/f/support-ukrainian-national-mens-foil-team).

Попри усі труднощі, Юнес і Ко продовжували тренувальний процес і захищали честь синьо-жовтого прапора на спортивному фронті, зокрема на останньому Кубку світу у болгарському Пловдиві показали свій найкращий результат не лише у цьому сезоні, але й за останні чотири роки, увійшовши командою до Топ-8.

Про це, підготовку до континентальної першості, а також перспективи на Париж-2024 ми поговорили зі старшим тренером збірної з чоловічої рапіри Сергієм Адольфовичем Гаравським.  

– В Україні, на жаль, зараз немає де тренуватися. – розповідає Сергій Адольфович. – Наша основна база підготовки на «Динамо» у Львові через обставини не приймає тренування фехтувальників. Тож ми тренуємося у тих країнах, які нас до себе запрошують, звичайно, узгоджуючи усе з Міністерством молоді та спорту України.    

З 26 травня по 3 червня у нас був збір у Лондоні разом з командою Великої Британії. Національна федерація фехтування цієї країни взяла на себе витрати, пов’язані з перебуванням там нашої збірної. Велика подяка їй, а також Польській асоціації фехтування. Вчора ми заїхали на базу Цетнєво біля Владиславово. Тут повністю за рахунок приймаючої сторони ми цілеспрямовано готуватимемося до чемпіонату Європи разом з національними командами Польщі, а також Іспанії, у складі якої присутній призер чемпіонату світу та Європи, переможець Кубку світу Карлос Льявадор.  У Цетнєво чудові умови, це база не тільки для фехтування, яке має окремий зал, є і плавання, і легка атлетика.

– У якому режимі проходитимуть тренування на заключному етапі підготовки до Євро?

– Сьогодні розпочали о 10.45, далі – індивідуальні уроки. У вівторок спочатку бої по завданню, а потім силові вправи. У середу – одне тренування, у четвер – два. П’ятниця – зранку бої по завданню, ввечері – уроки, останній день збору – субота.

– Наскільки складно підтримувати звичайний робочий ритм у ситуації, коли в твоїй країні йде війна й усі, зрозуміло, думками в Україні?

– Свою позицію ми висловили на весь світ під час Кубку світу у Каїрі, коли відмовилися виходити на одну доріжку зі збірною рф. Можете собі уявити наш стан: приїхати 23 лютого на змагання, і наступного дня побачити, який жах твориться у твоїй рідній Україні. Це дуже важко зрозуміти, це дуже важко пережити. Але ми все одно готові були виконувати свою роботу. Перемігши у першому поєдинку Сингапур, в 1/8 ми могли зустрітися з італійцями чи росіянами, вийшло, що з останніми. На знак протесту ми відмовилися фехтувати й привернули увагу спортсменів всього світу до того, що Україна бореться з окупантом та захищає Європу! За правилами змагань FIE команду мали зняти, але нам чомусь все ж зарахували перемогу над Сингапуром і у підсумковому протоколі визначили 16-те місце.

– Якщо винести за дужки Каїр, де ми опинилися не на своєму місці у підсумку, то результати команди йшли по висхідній з кожним наступним Кубком світу. 13-ті у Парижі, 9-ті у Белграді, 8-мі у Пловдиві. Чи  можемо це розцінювати як тенденцію у світлі майбутнього чемпіонату Європи?

– Хочеться, щоб так і було, тим більше попереду найважливіші старти – чемпіонат Європи та світу, який відбудеться у середині липня у Єгипті. Вони усе покажуть. У Сербії ми були дев’ятими, виграли за вхід у 16 у досить непростої команди Грузії (45:25), але потім поступилися Єгипту в 1/8 (32:45). Зовсім не пішла в нас та зустріч на відміну від суперників, в яких усе горіло. Далі ми виграли усі поєдинки – у Сингапура, Угорщини та Чехії.  В особистих змаганнях Клод Юнес був у Топ-32, решта хлопців не пробилися до 64. Хоча Ростислав Герцик був близький до цього. Вів досить багато, але все ж поступився молодому угорцю Гергьо Семешу, який у підсумку здобув бронзу турніру.

У Пловдиві вперше за останні чотири роки ми були у вісімці. Виграли у драматичному поєдинку за вхід у 16 одним уколом у Чехії, потім перемогли в 1/8 команду Гонконгу на чолі з олімпійським чемпіоном Чун Ка Лонгом (45:39), але далі поступилися команді Японії. Юнес у першому бою вів 4:0, але після паузи, яка виникла через технічну несправність, програв 4:5. Десь до двадцяти уколів ми йшли рівно, а далі хлопці не витримали (30:45). Напевно, ще не досягли своєю форми на той момент і не змогли стримати фізично сильних японців. 

– У європейському командному рейтингу ми зараз йдемо п’ятими, яких суперників це нам обіцяє в Анталії?

– Знизу команди досить потужні та амбіційні. Не думаю, що на ці змагання заявиться Ізраїль, тож швидше за все за вхід у вісімку ми фехтуватимемо з Чехією або Грузією. Хто з них простіший для нас суперник, важко сказати. У Сербії за дев’яте місце ми в чехів виграли не скажу що легко, але з досить великою різницею в рахунку (45:31), а вже за два тижні у Пловдиві лише одним уколом (45:44). З грузинами ми фехтували один раз у Белграді. Перемогли 45:25. Але це не означає, що на континентальній першості буде така сама легка зустріч, адже це досить непогана команда. Зараз взагалі дуже вирівнявся склад чоловічого рапірного фехтування. В Європі трішки виділяється хіба що Італія. І у нас тепер, як у шпазі, непередбачувані зустрічі вже за вхід в 16.  

            

– Хто завершуватиме наші командні поєдинки вже давно визначено?

– Так, у нас є досвід, накопичений за певний час і розуміння, хто з яким суперником як фехтує, від цього і відштовхуємося. З Чехією, коли ми виграли одним уколом, як ви бачили, закінчував Погребняк, з Гонконгом – Юнес. Це при тому, що з чехами останній дав великий мінус, а з гонконгцями – великий плюс. Але це спорт, так буває.  

– Скільки зараз спортсменів у складі збірної на підготовці до чемпіонату Європи та чи можемо ми говорити про те, що попри війну, будемо представлені найсильнішим складом в Анталії?

– У нас сім кандидатів на участь у командних змаганнях на чемпіонаті Європи та світу: Клод Юнес, Андрій Погребняк, Ростислав Герцик, Даниїл Гойда, Богдан Пнівчук, Максим Гаравський та Андрій Щерба. Саме з цієї сімки й буде визначена команда на головні старти сезону. Попри війну в країні, нам вдалося зберегти кістяк й тримати їх усіх разом.

– Основу нашої нинішньої команди складають три спортсмени, яким вже за 32 роки – Погребняк, Юнес та Герцик. Чи була у вас розмова щодо їх планів, чи готові вони фехтувати до Парижа-2024?

–  Так, готові, жодних сумнівів.

– А з чим була пов’язана відсутність бронзового призера чемпіонату світу Ростислава Герцика на перших двох стартах сезону – у Парижі та Каїрі?

– Спочатку була травма спини, а потім коронавірус – його діагностували в нього перед збором у польській Спалі.

– А як щодо поповнення команди молодими кадрами?

– Це залежить від багатьох факторів, і насамперед від роботи тренерів на місцях, адже національна команда, це лише верхівка айсберга. На жаль, наразі нам немає чим особливо похвалитися. Свого Нікіту Кошмана ми ще не знайшли, так би мовити. Так, йому самому ще працювати та працювати, але я просто дивлюся на те, як стабільно фехтує цей хлопець у команді й робить свій позитивний внесок у результат.