Як і для всього українського фехтування для нашої жіночої шаблі сезон розділився на до і після 24 лютого. У першій частині все йшло за планом – збори, тренування, змагання. Невідомо як розвивалися б події у другій, якби на допомогу не прийшли наші італійські колеги й зокрема клуб «Virtus Scherma». Болонья, яка останнім часом була другою домівкою для нашої олімпійської чемпіонки Ольги Харлан, стала основною тренувальною базою і для всієї команди України, до роботи з якою тепер долучився й італійський фахівець Андреа Теренціо.
Нагадаємо, що на початку травня лідер нашої збірної повернулася на змагальну доріжку після кількамісячної паузи, зупинившись за крок від вісімки в особистій першості на Кубку світу у Хаммаметі, і потім так само на Гран-прі у Падуї. Про те, в якій формі підходить до чемпіонату Європи Ольга Харлан та її подруги по команді Юлія Бакастова, Олена Вороніна та Олена Кравацька, а також як побудована робота у їх тандемі з Теренціо, пресслужбі НФФУ розповів старший тренер нашої жіночої шаблі Євгеній Стаценко.
– У Болоньї зараз тренуються п’ять українських шаблісток. – розповідає Євгеній Олександрович. – Четвірка, яка їде на чемпіонат Європи Ольга Харлан, Юлія Бакастова, Олена Вороніна, Олена Кравацька, також з нами кадетка, яка перейшла в юніори, Софія Головкіна. У нас було по два тренування на день перед Гран-прі у Падуї. Також ми пару разів їздили у саму Падую напередодні турніру для того, щоб взяти участь у зборі, на якому окрім італійських шаблісток також були присутні японки, угорки, представниці Азербайджану та Канади. Тобто мали хороший спаринг. Після Гран-прі ми повернулися у Болонью і почали цілеспрямовану підготовку до чемпіонату Європи. Цей тиждень ми зробили вже по одному тренуванню на день, зменшуємо навантаження, щоб дівчата мали час відновитися перед змаганнями.
– Розкажіть, будь ласка, як побудована робота у клубі «Virtus Scherma», на базі якого зараз тренується збірна Україна?
– Людей тут досить багато, але оскільки графік складено грамотно, часу усім вистачає. У нас тренування здебільшого зранку, ввечері приходять діти, а в обід тренуються італійські чоловіки-шаблістки, які, коли ми фехтуємо, займаються загальною фізичною підготовкою або отримують індивідуальні уроки. Був час, коли тут готувалася ще й наша чоловіча збірна, виходило окрім восьми дівчат ще й десять-дванадцять хлопців, це лише українців, а є ж ще італійські спортсмени, тоді президент клубу орендував баскетбольний зал, в якому постелили фехтувальні доріжки.
– Останні два турніри ознаменувалися для України поверненням на доріжку олімпійської чемпіонки Ольги Харлан. Сама вона, оцінюючи свій виступ у Тунісі та Падуї, зазначила, що поступово повертається до змагального ритму. Як ви вважаєте? на якому вона зараз етапі та наскільки сильно позначилася на її фехтуванні пауза в майже дев’ять місяців?
– Я б не сказав, що пауза позначилася в поганий бік, швидше навпаки в кращий у випадку з Олею. Хоча, звичайно, будь-яка перерва в тренуваннях буде давати про себе знати. Це як піти після чемпіонату світу у відпустку на місяць – коли повертаєшся, все одно спостерігається невеличкий спад. Але я вважаю, що ті дев’ять місяців, які вона не фехтувала підуть їй на користь. Вона відпочила, і зі свіжими силами почала знову тренуватися і виступати.
– Зараз на друге місце у рейтингу серед українок вийшла Юлія Бакастова, яка потішила нас попаданням у вісімку на Кубку світу у Хаммаметі, плюс ще два турніри була у Топ-32. Чи можемо ми говорити про те, що вона проводить свій найкращий сезон і чого їй наразі не вистачає, щоб зробити ще один крок вгору – на п’єдестал?
– Юля була срібною призеркою чемпіонату Європи-2018. Якщо порівнювати з тим сезоном, то у неї була медаль, але це було в командних змаганнях. А якщо брати до уваги особисті результати, то, гадаю, наразі це справді її найкращий сезон. Вона на усіх етапах крім одного була у 64-х, на двох з них у 32-х і на одному у вісімці.
На мою думку, потрібно ще трішки зачекати та в неї з’явиться й індивідуальна нагорода. Просто зараз з командою працюють нові тренери, багато нової інформації. Через це на початку важко, багато чому доводиться вчитися.
– У Падуї та Хаммаметі ми не бачили на доріжці цілу низку спортсменок, які розпочинали цей сезон у складі збірної. Насамперед уболівальників, звичайно, цікавить як справи у чемпіонки світу та призерки Олімпіади Аліни Комащук. З чим пов’язана її відсутність, а також Олени Прокуди, Олександри Мамонтової та Марії Цимботи?
– У Аліни Комащук була невеличка травма ще до війни. Прокуда, Мамонтова і Цимбота брали участь в останньому зборі команди у Конча-Заспі. Але наприкінці лютого усі роз’їхалися по різних країнах. Більшість навіть речі зібрати не встигла, максимум рюкзак з собою взяли й все. Та ж Аліна Комащук виїздила не сама, а цілою родиною, з нею разом сестра, племінник, мама і їм зараз важко. У них не було можливості приїхати в Болонью.
– Як з огляду на обставини можна оцінити першу частину сезону у виконанні наших срібних медалісток Олімпійських ігор у Ріо-2016? Олена Кравацька на чотирьох стартах з п’яти була у Топ-64, Олена Вороніна – на двох з чотирьох, але далі 1/32 жодного разу вони не пробилися. В якій формі вони підходять до чемпіонату Європи?
– Від початку сезону вони набирали форму, але через війну у нас випало понад два місяці змагальної діяльності. Надолужити це фізично важко, а коли ще й такий психологічний фон… Довелося починати ледь не з нуля. Зрозуміло більші навантаження, більше інформації. Спочатку було важко, але зараз вони вже втягнулися і виходять на хороший рівень.
– Наші шаблістки пропустили одразу два етапи в Афінах та Стамбулі, до того ж очки, які ми мали за друге місце на Кубку світу у Тунісі-2019 замінилися на менші відповідно до десятого місця, яке ми посіли зараз у Хаммаметі. У підсумку ми підходимо лише на 11-му місці в рейтингу до чемпіонату Європи. Наскільки складно буде з нього вибиратися?
– Зараз було дуже важко, оскільки ми пропустили два турніри. Але через те, що ми втратили дуже багато очок цього сезону, в наступному нам буде легше їх набрати і ми зробимо усе, щоб повернутися у першу четвірку світового рейтингу. Хоча конкуренція в жіночій шаблі відчутно виросла за останні роки, склади вирівнялися і з кожним сезоном стає все важче і важче. Менше з тим, я гадаю, що наша команда є сильнішою, аніж багато інших, яким ми зараз в рейтингу поступаємося. Просто, як я вже казав, дівчатам потрібно більше часу. Як тільки вони адаптуються до нового тренувального процесу, ми одразу побачимо ефект.
– Розкажіть, будь ласка, детальніше, як відбувається ваша робота у зв’язці з Андреа Теренціо. Труднощів перекладу не виникає?
– Мовного бар’єра не має, спілкуємося англійською, володіємо нею на достатньому рівні – і я, і Андреа. Ольга Харлан вже давно англійську знає, інші дівчата трішки підучили за останній час. Щодо того, як проходить наша робота. Андреа складає графік тренувань і сам план підготовки, також ми застосовуємо різноманітні тести перед змаганнями і після, які показують наскільки спортсмен готовий, у якому стані його м’язи. І відповідно до отриманих показників ми будуємо тренувальний процес.
– Як би ви схарактеризували сильні сторони італійського підходу до підготовки й у чому, на ваш погляд, переваги української школи?
– Зараз у шабельному фехтуванні дуже важливою стала фізика, акцент змістився на силу, швидкість та витривалість. Італійці приділяють цьому багато уваги, намагаючись ці якості розвивати. Перевага українського фехтування у тому, що у нас усі спортсмени різні, у кожної своя школа. Якщо ви подивитесь на збірні інших країн, то ви побачите, що їх представники фехтують здебільшого однаково. У них одні прийоми, одна тактика. В українців все по-різному, через це суперникам з нами дуже складно.
– Не можу не поцікавитися, наскільки національний менталітет впливає на підхід до тренувань, особливо з огляду на те, що у вас був досвід роботи за межами Європи, зокрема в Китаї?
– У Китаї, а саме в Ухані, я провів два з половиною роки, за цей час встиг попрацювати як з дітьми, так із шістнадцяти та вісімнадцятирічними, та й дорослими спортсменами також доводилося мати справу. Менталітет там, звичайно, дуже відрізняється від нашого. У нас, відверто кажучи, набагато вища працездатність. Там людей потрібно змушувати. Найменші ознаки втоми, і дитина починає жалітися: мені потрібно відпочити, хочу до мами, хочу до тата. І це не в шість, а в шістнадцять років таке кажуть. А деякі дванадцятирічні навіть шнурки самі не можуть зав’язати. Хоча є й інші приклади. Я там працював з хлопцем, який прийшов на фехтування в 13. Це вже досить пізно для нашого виду спорту, але за три роки він дуже виріс і зараз вже виступає на чемпіонаті Китаю. Там є клубні змагання, міські, потім на рівні провінції, а далі по зонах Північ і Захід. І якщо там спортсмен показує результат, тільки тоді він потрапляє на національний чемпіонат Китаю. І знову ж таки їх два, один для професіоналів, а другий – серед клубів та аматорів.
– Що з досвіду китайського періоду у вашій тренерській кар’єрі, ви застосовуєте зараз?
– Я вважаю, що мені дуже пощастило, адже там я ніби пройшов тренерський експрес-курс, попрацювавши з різними віковими групами. Тобто починав я з того, щоб вчив дітей як сидіти в стійці, робити кроки та випади. А оскільки на початку був ще й мовний бар’єр, мені доводилося шукати різні способи, як донести інформацію. Якщо з першого разу не виходило, я підбирав інші варіанти пояснення, за рахунок цього сам вчився і вдосконалювався як тренер, поступово переходячи від менших спортсменів до старших.
– Досить тривалий час з українськими шаблістками працював Гарнік Джавадович Давидян, який свого часу був вашим особистим тренером. І самі спортсменки, і його колишні учні, зокрема бронзовий призер Олімпіади-2004 Владислав Третяк, відзначали, що після роботи з жіночою командою він став значно частіше посміхатися і жартувати. А ви які зміни у собі спостерігаєте?
– Я б не сказав, що змінився. Просто коли я працював з дітьми, то був з ними суворіший. З дорослими спортсменами в цьому не має потреби. Наші дівчата професіонали й вони самі чудово розуміють, що для того, щоб був результат, потрібно працювати. Нікого змушувати не доводиться, лише пояснювати та показувати. Я вважаю, головне, щоб між спортсменом і тренером було спілкування і взаєморозуміння.