Срібло, яке здобула українська команда на чемпіонаті Європи в Анталії, з одного боку було дуже довгоочікуваним, а з іншого несподіваним. Цей сезон видався для нашої чоловічої шаблі надзвичайно складним, ми змушені були пропустити один Кубок світу, а їх всього було три. Перший у Тбілісі ще у січні, а другий у Мадриді вже після початку війни в Україні.
Зрозуміло, що навіть знаходячись на фехтувальній доріжці, думками наші хлопці були зі своїми близькими у тих містах, які страждали від обстрілів. Андрій Ягодка – з Одеси, Юрій Цап і Богдан Платонов – з Миколаєва. Василь Гумен, який розпочинав свою спортивну кар’єру в Ужгороді, останні роки тренувався в Києві. Але, схоже, це лише додало українським шаблістам мотивації та наснаги вибороти таку важливу для них і всієї країни нагороду. І своєю силою волі і жагою до перемоги зарядити й нас.
Про те, як команді, яка посідала 26-те місце у світовому рейтингу, вдалося дістатися фіналу чемпіонату Європи, пресслужбі НФФУ розповів старший тренер чоловічої шаблі Дмитро Пундик.
– Дмитро Васильович, ви були серед співавторів срібла Лейпцига-2010 і бронзи Загреба-2013, коли наша чоловіча шабля востаннє стояла на командному п’єдесталі чемпіонату Європи. Але тоді ви були на доріжці, а зараз вже на тренерському містку, наскільки це різні відчуття?
– Зовсім різні! Спостерігаючи з боку переживаєш набагато більше, ніж коли сам знаходишся на доріжці. Там ти знаєш свою роботу, знаєш, що маєш зробити, а якщо не знаєш, тобі підкажуть. А тут треба думати за всіх, і думати наперед, і думати як, коли та що зробити й кому, що і як підказати. І тому нервових клітин згорає значно більше.
– У своєму інтерв’ю нашій пресслужбі напередодні чемпіонату Європи ви запевняли, що у команди буде прогрес. Виявляється, під прогресом ви мали на увазі медаль?
– (Посміхається). Так, у чоловічій шаблі вже давно не було медалей, тому ця нагорода була дуже довгоочікувана. В особистих змаганнях ми не показали високих результатів в плані місць, але з огляду на фехтування, яке продемонстрували спортсмени, був помітний ріст, причому у всіх. Просто декому не пощастило з посівом, дехто зробив більше помилок, ніж потрібно було, аби виграти свої бої. Але якість фехтування українських шаблістів показала, що у нас є шанси в командній першості. Ми дуже довго йшли до цього, ретельно розбирали потенційних суперників і з рештою, як бачите, це дало результат.
– Україна розпочала свій виступ на турнірі поєдинком 1/8 проти Іспанії – країни, яка гостинно прийняла нас на збір перед чемпіонатом Європи. Спільні тренування допомогли краще вивчити нашого першого суперника в Анталії?
– Іспанія – не топова команда, але жодного суперника не можна недооцінювати! Так, ми тренувалися разом і мали достатньо часу, щоб подивитися на них, як з рештою і вони на нас, і знайти слабкі місця. У Мадриді у нас були бойові практики й одну з них виграв Юрій Цап. Видно було, що ми готові до бою з ними.
– Зустріч з іспанцями завершував Юрій Цап, а наступні три Андрій Ягодка. Це холодний розрахунок чи тренерська інтуїція?
– Тут сукупність факторів, інтуїція серед них також була, звичайно. По спортсменах видно, хто до чого готовий саме в цей момент. Ягодка досить довгий час закінчував зустрічі в нашій команді, ще коли я був спортсменом. І того ж Матяша Сабо він добре знає, на відміну від інших хлопців. Тому ми вирішили, що йому виходити на заключний бій з Німеччиною.
– Що на ваш погляд стало запорукою перемоги в 1/4? Чи можна виділити ще якийсь бій, окрім останнього?
– Усі бої були важливі. Адже якби Ягодка виходив в кінці не на плюс три, а ми, скажімо, програвали б пару ударів, то все могло скластися інакше. Всі хлопці сьогодні показали себе дуже добре і Ягодка, і Цап, і наймолодшій в команді Гумен, і навіть Богдан Платонов. Так, він сидів на лаві запасних, але я йому постійно повторював: «Ти завжди маєш бути готовий до бою, якщо я побачу проблеми в когось зі спортсменів, які зараз фехтують, ти повинен будеш підтримати команду». Я бачив впевненість у всіх них і не мав жодних сумнівів, що вони будуть боротися до кінця.
– Якщо уявити українську команду у півфіналі у найсміливіших прогнозах напевно все ж можна було, то те, що на іншому боці доріжки стоятиме Туреччина, при тому, що в цій же гілці були грузини та італійці, напевно не міг передбачити ніхто.
– Туреччина стала сюрпризом абсолютно для всіх! Італійська збірна приїхала сюди не в оптимальному складі, тому теоретично можна було припустити, що вона програє господарям чемпіонату. Але, чесно, я не бачив людей, які б вірили в такий результат. Ми з турецькими шаблістами зустрічалися багато разів не за вихід у фінал, звичайно, раніше. Мені здається, на цей час ми об’єктивно сильніші, та й раніше сильнішими були. Хоча, як я вже казав, суперників не можна недооцінювати та цей день, а також виступ турецької збірної, яка виграла дуже складні зустрічі та з рештою здобула бронзу, ще раз це підтвердив. Але в принципі ми знали, як з турецькими шаблістами фехтувати, підійшли до поєдинку в оптимальній формі й це дало результат.
– А що було у вас на думці, коли після п’ятого бою наша перевага «+6» перетворилася на відставання «-2»?
– Не можу сказати, що я сильно переживав, засмутився чи був здивований. Це спорт, так буває, один бій може визначити долю усієї зустрічі. Але на щастя у нашому випадку це погоди не зробило. Ми були готові до боротьби і я був впевнений, що у наступних боях наші спортсмени вийдуть, завдадуть свої удари та ліквідують той розрив в рахунку, який утворився.
– Як вам фехтувалося проти команди вашого колишнього тренера Валерія Штурбабіна?
– Якихось особливих емоцій це у мене не викликало. Так елементи української школи, стиль прослідковуються у фехтуванні збірної Туреччини. Але не лише в неї. Наші фахівці зараз працюють у багатьох куточках світу.
– Як команда провела ті кілька годин, які були між півфіналом і поєдинком за золото чемпіонату Європи?
– Ми поїхали до готелю, пообідали, розійшлися по кімнатах і зайнялися своїми справами. Змагання – це один день, який потрібно провести з максимальною концентрацією, але він не має відрізнятися від інших. Усі відпочили, зібралися, прийшли в зал, розім’ялися. А далі ми трішки розібрали угорців. Подивилися їх бої, визначили їх слабкі сторони й на чому ми можемо їх обігрувати. Ми вивчали наших потенційних суперників перед чемпіонатом Європи. Але так далеко, до угорців, відверто кажучи, не дійшли.
– Можливо, тому і програли?
– Не виключено (посміхається). Трішки недопрацювали.
– У фіналі наша команда повела сім ударів. Завдяки чому вдався такий стрімкий початок і чого на ваш погляд не вистачило, щоб розвинути його у перемогу?
– Важко сказати по гарячих слідах, ми ще будемо аналізувати. Але гадаю, угорці не очікували, що ми так бойовито будемо фехтувати від самого початку. Ми вийшли без розвідки та користувалися тими прийомами, які проти них знали. Але потрібно розуміти, що наш суперник – це топова команда, яка була в трійці на останніх Іграх у Токіо, за яку виступає триразовий олімпійський чемпіон, чемпіон світу Арон Сіладьї. З рештою угорці знайшли резерви, завдяки яким змогли переломити зустріч, а ми були трішки не готові до цього.
– Чи вже встигли якось відзначити срібний успіх разом з командою?
– Ні, мені здається, ще не всі зрозуміли, що ми зробили сьогодні. А от привітань було багато. Уся наша фехтувальна збірна, і рапіра, і шпага, і дівчата-шаблістки прийшли в зал, аби нас підтримати. Турецьких вболівальників їм перекричати було важко, а от з угорськими під час фіналу вони були на рівні, а можливо і краще. Тож дякую усім, хто за нас вболівав безпосередньо в Анталії й не тільки. Ваша підтримка дуже допомагала!