Старший тренер української команди з жіночої шпаги Богдан Нікішин в інтерв’ю пресслужбі НФФУ підбив підсумки виступу своїх підопічних на чемпіонаті Європи в Анталії. Нагадаємо, що Влада Харькова здобула золото в особистому заліку і зійшла на третю сходинку командного п’єдесталу разом з Яною Шемякіною, Юлією Свистіль та Інною Бровко. 

– Якби перед чемпіонатом Європи вам сказали, що ваші підопічні привезуть з Анталії золото і бронзу, як би ви відреагували?

– Я взагалі не люблю робити прогнози перед змаганнями, поставився б позитивно, але дещо з гумором. Зрозуміло, що ми їхали в Анталію боротися і боротися за медалі. Те, що жіноча шпага змогла здобути на чемпіонаті Європи золото і бронзу, безумовно успіх і напевно не зовсім очікуваний.

– Нерідко буває так, що спортсмени, які яскраво виступають в особистих змаганнях не встигають відновитися до командної першості, але схоже це не про нашу Владу Харькову?

– Ви маєте рацію, складно за такий короткий період відновитися, тим більше після золотої медалі й вже за кілька днів бути готовим на всі сто відсотків як фізично, так і з емоційної точки зору. Влада могла продемонструвати краще фехтування в командних змаганнях. Але все одно вона – велика молодчинка, адже на її плечі як людини, яка завершувала командні зустрічі, лягала велика відповідальність. І вона зі своїм завданням добре впоралася, я вважаю.

– Ви самі багато років завершували командні поєдинки та неодноразово бували в ситуаціях, схожих на ту, в якій опинилася Харькова у чвертьфіналі з Польщею. Але як це виглядає з тренерського містка, коли суперниця на останніх секундах зрівнює рахунок у зустрічі, перемога в якій здавалося б вже забезпечена?

– Це зовсім різні відчуття, ми якраз спілкувалися на цю тему з головним тренером збірної Наталією Михайлівною Конрад. Мені як спортсмену було легше самому завершувати зустрічі, аніж дивитися, як це роблять інші, особливо, коли були напружені бої, як у нашому випадку з Польщею. Спостерігати за цим з боку, як тренеру, було дуже складно. Але коли все відбувалося, я про це не думав. Добре все, що добре закінчується. Ми розмовляли  з дівчатами після чвертьфіналу з польською збірною, нічого страшного тут не має, це спорт, бувають різні ситуації і сила спортсмена полягає у тому, щоб гідно з них виходити – переможцем. Так, кінцівка вийшла змазана, була допущена низка помилок, можна сказати тактичних, які ми обговоримо, з яких зробимо висновки і далі намагатимемося їх уникати.  Влада – молодець, що змогла знайти в собі сили і завдати вирішального уколу. Ми перемогли і це головне.

– Якщо Влада Харькова та Яна Шемякіна фехтували на постійній основі, то інші дві спортсменки змінювали одна одну. Чи не було це занадто ризиковано, випускати замість Юлії Свистіль Інну Бровко на сьомий бій при тому, що вона до цього сиділа на лаві запасних, нехай ми й вели «+5» з Румунією.

– Невеличкий ризик мав місце, адже рахунок був не такий, що можна було однозначно не хвилюватися за долю зустрічі. Але якби питання полягало в тому, щоб виграти тільки у Румунії. Нам же хотілося фехтувати далі і виступити якомога краще, привезти нагороду, що у нас в принципі і вийшло. Тому команді потрібна була ця заміна, щоб усі дівчата з першої ж зустрічі відчули себе у бойовій ситуації, це по-перше. По-друге, необхідно було подивитися як хто себе проявить за не зовсім комфортного для нас рахунку. Тож цей крок був свідомий, хоч і трішки ризикований, і він себе виправдав.  

– Чого на ваш погляд, не вистачило українській команді аби пройти Францію? Якби у вас була можливість повернутися в часі у той бій, ви б щось змінили як тренер?

– Насправді це була хороша зустріч. І я вважаю, що рішення, які були тоді прийняті, правильні. В кінцівці трішки не вистачило, але не забуваймо, що ми протистояли дуже сильному супернику. Рахунок коливався, ми програвали в середині, потім вирівнялися, змогли нав’язати боротьбу. Кожна з дівчат, так само як і я, отримали неоціненний досвід, який ми використаємо, щоб досягати вищих результатів у майбутньому.

– Швейцарки, як і ми, останні роки випали з когорти топових команд в жіночій шпазі, і ризикну передбачити, що вони не входили в наш пул потенційних суперниць для вивчення. Наскільки добре ми знали, як проти них фехтувати у поєдинку за бронзу?

– Усіх суперників вивчити напевно неможливо, на стільки кроків вперед прорахувати, с ким ти будеш фехтувати, дуже складно. Тому ми підходили до цієї зустрічі дуже обережно та акуратно, не поспішаючи. Дівчата знали, що їм робити і приблизно уявляли, що може робити суперник. Щось виходило, щось, ні, але вони виконали свою роботу і результат був позитивний.

Взагалі, я не приховую, що раніше не цікавився жіночою шпагою настільки, щоб досконало знати усіх спортсменок інших збірних через те, що займався іншим видом діяльності й не планував стати тренером. Тому ми з дівчатами разом усе обговорюємо, яких помилок можуть припускатися ті чи інші суперниці. Окрім того, я не соромлюся звертатися за порадою до своїх друзів, які зараз працюють тренерами в інших командах. І вони допомагають і діляться досвідом. У нас насправді дуже багато роботи попереду і я зроблю все від мене залежне, щоб підняти результати команди на вищий рівень.

– Ми давно не бачили таких яскравих емоцій від нашої олімпійської чемпіонки Яни Шемякіної. Вона була іншою на цьому чемпіонаті чи нам здалося?

– Гадаю, ми просто давно не бачили її в поєдинках за медалі. Перед матчем за третє місце ми якраз говорили про те, що в залі це одні бої, а на подіумі вже зовсім інший емоційний стан. І я попереджав дівчат, що вони мають бути готовими, що буде трішки незвично. «Яна досвідчена, знає, що це таке, а ви маєте швидко адаптуватися» – сказав я. Але вона сама зазначила, що вже забула, як воно виходити на доріжку у світлі прожекторів, коли весь зал дивиться на тебе. Давно у жіночій шпазі не було медалі, і її дуже хотілося не лише Яні, всій команді, усім хто за нас вболівав і переживав, тому була така самовіддача. Коли вона є, коли усі четверо готові в будь-який момент вийти на доріжку і допомогти команді, тоді є і результат! Буває так, що коли ти опиняєшся у складних умовах, як ми цього сезону через війну, це мобілізує. Дівчата на цьому чемпіонаті були дуже цілеспрямованими, зібраними, чули й слухали тренера. І у сукупності це принесло нагороду, яка усіх нас потішила.