Українська чоловіча шпага досить впевнено розпочала цей сезон, на першому ж Кубку світу у новому році здобувши дві медалі – командне срібло та індивідуальну бронзу Ігоря Рейзліна. І навіть попри початок війни в країні, наші шпажисти продовжували тримати марку, відзначившись бронзовою нагородою в команді у Парижі та одразу подвійним п’єдесталом у Тбілісі, де першу в кар’єрі перемогу святкував Володимир Станкевич-молодший, а третє місце посів Рейзлін.
Про те, як команді вдалося зберегти високий рівень попри зміни у складі – постолімпійські й не тільки, про складнощі підготовки у час війни, а також про очікування від головних стартів сезону пресслужбі НФФУ розповів старший тренер нашої чоловічої шпаги Володимир Станкевич:
– Збір на олімпійській базі у Конча-Заспі почався одразу після повернення з Кубку світу у Тбілісі. – розповідає Володимир Станкевич. – Інша справа, що не всі спортсмени змогли одразу приєднатися. Адже частина, як ви знаєте, тренувалася в Німеччині. І добиралася звідти своїм ходом на авто. Шостого червня вже всі були в Україні. І якщо до цього у нас здебільшого були загальна фізична підготовка та ігрові тренування, то цього тижня ми вже зосередилися на фехтувальній роботі і будемо так працювати до п’ятнадцятого червня, після чого вирушаємо на чемпіонат Європи.
– Скільки спортсменів задіяно у підготовці до чемпіонату Європи?
– У нас на зборі дванадцять людей. Зараз чудова пора року – літо, але для нас дуже важка. У спортсменів, які не увійшли до збірної команди, сезон вже завершено і наступні старти будуть не скоро. Але я неодноразово зауважував, що ті, хто переборюють себе (так би мовити, приносять в жертву, аби допомогти команді), надалі обов’язково себе реалізують.
Можу пригадати один дуже показовий випадок з Максимом Хворостом, який зараз вже в якості тренера допомагає збірній України. Ми готувалися до Кубку світу у Сіднеї. А йому якраз потрібно було зробити новий паспорт і вирішити деякі сімейні питання, і він сказав, що не приїде на збори. Що ж, не приїдеш – не будеш розглядатися як кандидат на участь в головних стартах. Максим все ж приїхав. Відпрацював усі тренування, о третій ночі – перше, о дев’ятій ранку – друге. І я вам скажу, що для нього це був найуспішніший рік в кар’єрі. Він допоміг команді виграти Універсіаду. Ми тоді фехтували з росіянами за вхід у четвірку, програвали п’ять уколів, але він зумів відіграти цю різницю. Після цього Максим поїхав на чемпіонат світу, і посів там друге місце, яке досі залишається найкращим в історії української шпаги індивідуальним результатом. Це був 2003-й рік.
– Дозвольте запитання у якості жарту, можливо, варто було і далі в такому нічному режимі тренуватися?
– Тренування о третій ночі потрібні були не стільки для адаптації до різниці в часі, хоча я саме так хлопцям і казав, скільки для характеру. Коли тебе підіймають серед ночі по тривозі, ти маєш бути готовий виконувати ті завдання, які перед тобою поставлять. Як бачите, зараз це стало особливо актуально. Тоді на зборі окрім Максима Хвороста, були Богдан Нікішин, Дмитро Карюченко, Віталій Ошаров, Дмитро Чумак. Зараз вони усі заслужені майстри спорту. І подивіться деякі фехтували до 2016 року, а Нікішин навіть до 2021-го. Ті збори жирним шрифтом пройшли в історії нашої команди, вони також були влітку, але потрібно було готуватися, адже першим турніром був Кубок світу, відбірковий на Олімпійські ігри в Афінах. Повертаючись до сьогодення, я переконаний, що ті хлопці, які зараз пожертвували своїм відпочинком в інтересах команди, обов’язково потім побачать результат своєї роботи.
– Частина українських шпажистів, зокрема бронзовий призер Токіо-2020 Ігор Рейзлін, змогли виїхати за кордон і тренувалися в Німеччині завдяки допомозі Федерації фехтування цієї країни та клубу «TSV Bayer 04 Leverkusen». А як проходила підготовка тих спортсменів, які залишилися в Україні? І наскільки складно було потім привести усіх до загального знаменника, так би мовити?
– Низький уклін директору олімпійського навчально-спортивного центру «Конча-Заспа» Андрію Тітусовичу Крилюку, який ні на один день не закрив базу. І коли після успішного виступу в індивідуальних змаганнях на Кубку світу в Тбілісі, я йому подякував за можливість тренуватися у такий складний час, він сказав: «Я поставив перед собою завдання, якщо на базі залишиться навіть дві людини, ми все одно будемо продовжувати працювати для них». Окрім того, вони допомагали спортсменам і тренерам, які перевезли сюди свої родини з гарячих точок України.
Коли ми дізналися, що є можливість тренуватися в Конча-Заспі, то підтягнули нашу молодь Андрія Опанасенка та Андрія Деркача, також тут були Роман Свічкар, Володимир Станкевич та Євген Макієнко. З цих п’яти спортсменів четверо привезли нагороди. Макієнко – з Кубку Європи, також він добре фехтував на Кубку світу у Хайденхаймі, де команда посіла п’яте місце. Опанасенко і Деркач дуже плідно попрацювали тут і потім на зборі у Німеччині. І як результат разом з Віталієм Свистілем та Нікітою Кошманом, який готувався в Італії в Анджело Маццоні, вони вибороли командне срібло на чемпіонаті Європи U-23.
Ми усі зібралися в Угорщині за тиждень до Кубку світу у Хайденхаймі. Мали можливість попрацювати там разом з угорською національною збірною, дякуємо їй за запрошення. Після цього ми ще п’ять днів у повному складі провели в Німеччині та п’ять у Тбілісі.
Зараз дуже важливо дати хлопцям можливість відчути один одного, а також вселити впевненість в те, що вони – команда і команда сильна! Тренування нарізно не могли не позначитися, але наскільки сильно вони вплинули на результат, це ми зможемо оцінити лише на головних стартах сезону. Усе, що роз’єднує – погано, усе, що єднає – добре, і я дуже радий що сьогодні у нас є можливість працювати усім разом, адже команда створюється в колективі.
– Усі наші шпажисти пропустили Гран-прі у Будапешті, а Володимир Станкевич та Євген Макієнко ще й турніри у Парижі та Каїрі, Роман Свчкар повернувся тільки у Тбілісі Наскільки складно було, враховуючи той факт, что спортсмени знаходилися не в рівних умовах з точки зору набору очок в рейтингу, сформувати склад на чемпіонат Європи?
– Ми дивилися і на рейтинг, і на те, хто як фехтував. І звичайно, не могли не враховувати, наскільки складна і жорстка обстановка зараз в Україні. Роман Свічкар взагалі довго до тями не міг прийти. Казав: «Я дивлюся на те, що відбувається у нас в країні та просто не можу тренуватися, не можу сконцентруватися на фехтуванні». Але з часом людина звикає до всього, навіть до такого… Рома все одно приходив на тренування і поступово втягнувся в роботу, він ще був не готовий до Хайденхайму. У Тбілісі ж зголосився поїхати. Звичайно, старти потрібні, адже спортсмен згорає, якщо не змагається.
У нашої команди була бронза у Парижі. У Хайденхаймі в силу обставин нам довелося трішки змінити склад, але завдяки цьому ми показали, що у нас є й інші спортсмени, які готові захищати країну, захищати команди, виступати на високому рівні. Ми виконали дуже великий обсяг роботи після Олімпіади. Починаючи з серпня і закінчуючи груднем, у нас постійно були збори, тож базу ми напрацювали солідну. І розрахунок був такий, що на турнірах, які йшли буквально один за одним що два тижні, кожний мав себе десь проявити.
У підсумки у нас вималювалася п’ятірка, яка й поїде на чемпіонат Європи. Євген Макієнко дуже підтягнувся, але поки що він знаходиться за цією умовною рискою. У Анталії перші чотири спортсмени за рейтингом Ігор Рейзлін, Володимир Станкевич, Ян Сич і Роман Свічкар точно будуть виступати в особистих змаганнях, а Нікіта Кошман – точно в командних, адже він дуже добре проявив себе як командний боєць у Парижі та Хайденхаймі. Хоча наразі важко сказати, кого саме він замінить.
– Якщо за останні кілька років ми вже звикли бачити Ігоря Рейзліна на п’єдесталі, то перемога вашого сина на Кубку світу у Тбілісі стала для вболівальників приємним сюрпризом. Вона і для вас була такою чи навпаки ви вже давно її чекали?
– У нього до цього була одна нагорода – бронзова і три потрапляння у вісімку, два з яких на Гран-прі. Це свідчило про те, що є потенціал. Але два роки його переслідували травми, а це звичайно трішки ламає людину психологічно. У Берні на першому старті сезону він зупинився в 1/8. В Катарі вже пробився до вісімки. Відчувалося, що він скучив за змаганнями, яких фактично не було через коронавірус, тільки один Кубок світу. Але раніше в силу молодості йому дещо заважало надмірне бажання, він постійно рвався в бій, якщо поступався, то поспішав відігруватися. А на цих змаганнях він продемонстрував витримку, це те що ми завжди вимагаємо від спортсменів. Зміг зберегти концентрацію до останнього боя, не розгубив її, коли потрапив у вісімку, коли виграв у чвертьфіналі та вже гарантував собі медаль. Інша справа, що на наступний день йому вже не вистачило сил до кінця командних змагань, а це говорить про те, що над цим потрібно працювати.
– На останніх двох Кубках світу у Хайденхаймі та Тбілісі через травму коліна команді не міг допомогти Ігор Рейзлін. Як зараз почувається наш бронзовий призер Токіо-2020?
– Це ще одна причина, з якої ми веземо п’ять спортсменів на чемпіонат Європи. Ігоря коліно турбувало після того, як він в особистих змаганнях у Хайденхаймі зіштовхнувся з бельгійцем Нессером Лойолой. Під питанням була навіть участь у Кубку світу в Тбілісі. Але він все ж поїхав, провів там три тренування. Коли фехтував, трішки кульгав, але казав, що з кожним боєм йому ставало все легше і легше. Можливо, просто входив в ажіотаж і не відчував дискомфорту, а можливо справді лікування допомогло. Але у командному турнірі задіяти його ми не ризикнули. Коли людина добре виступає в особистих, в неї практично немає часу на відновлення. Якщо ви звернете увагу, лише в угорців вийшло взяти дві медалі на Кубку світу у Тбілісі. Ті ж швейцарці в особистих змаганнях нічого не показали, тоді як просто чудово фехтували в команді. Ми відчули це на собі, коли програли їм за вхід у четвірку, і я побачивши їх в дії, сказав, що вони можуть стати першими, що з рештою і сталося.
– В Анталії, наскільки я розумію, якщо ми й зустрінемося зі швейцарцями, то не раніше, ніж за вхід у двійку?
– Зараз усі суперники дуже неприємні. Впродовж сезону ми неодноразово бачили, як досить сильні команди поступалися значно нижчим за рейтингом. Ось так подивишся на Швейцарію у Тбілісі. Здається, що вона непереможна разом з Максом Хайнцером. Але згадайте, у себе вдома в Берні вони програли за вхід у 16 Швеції. Італійці цього сезону двічі не потрапили у вісімку, французи – одного разу, коли програли Єгипту. Німеччина, яка стала другою в Хайденхаймі, перемігши у півфіналі Францію, на останньому турнірі поступилася в 1/16 Узбекистану. Тож сьогодні на кожну команду потрібно налаштовуватися дуже серйозно.
– Якщо згадати останній повноцінний доковідний сезон 2018/19, то тоді до світової першості за шість турнірів, включно з чемпіонатом Європи, наші шпажисти лише двічі потрапили до Топ-8. Цього разу сьоме місце у Тбілісі стало найгіршим результатом за п’ять Кубків світу. Це привід для оптимізму чи потрібно розглядати ці результати крізь призму того, що на початку олімпійського циклу багато команд переживають зміну поколінь?
– Так у багатьох збірних кадрові зміни, але вони є і в нас. Після Олімпіади закінчили кар’єру Нікішин та Герей, не змагався Свічкар, не завжди міг фехтувати Рейзлін, а це ті кити, на яких трималася команда, і на їх місці, здавалося, утворилися навіть не дірки, а цілі пробоїни, але ми все одно гідно виступали і це багатьох здивувало, навіть наших суперників закордоном. Це свідчить, що ми працюємо у вірному напрямку. У нас зараз є головне час і матеріал, з якого можна ліпити нову команду на Париж-2024. Головне усе це правильно використати. Але при цьому дуже важливо залишатися на плаву і з точки зору місця в рейтингу і задля того, щоб хлопці повірили в себе. Найважливіший етап почнеться у квітні наступного року, коли стартує відбір на Олімпіаду. Дасть Бог, ми отримаємо ту команду, яка продовжуватиме на змаганнях високо підіймати прапор України.