Для чемпіона світу та учасника чотирьох Олімпіад Богдана Нікішина це буде 16-й в кар’єрі чемпіонат Європи, але вперше він поїде на нього не як спортсмен, а у ролі старшого тренера нашої жіночої шпаги. В Анталії вона буде представлена олімпійською чемпіонкою Лондона-2012 Яною Шемякіною, а також трьома спортсменками, які дебютуватимуть на континентальній першості – Владою Харьковою, Інною Бровко та Юлією Свистіль.
Втім, попри постолімпійські зміни у складі, труднощі в підготовці та переживання через війну в рідній країні, тренер команди впевнений, що його підопічні готові показати якісне фехтування на одному з головних стартів сезону і гідно представити Україну.
– Вже другий місяць ми працюємо і більш-менш звичному режимові, – розповідає Богдан Нікішин. – До дівчат жодних питань не має, вони – молодці, усе виконують. Тож сподіваюся зможуть показати гідне фехтування в Анталії. А взагалі сезон дуже складний і незрозумілий, з зірваною підготовкою для нас і зі скасуванням змагань для усіх, особливо це торкнулося жіночої шпаги. Мало того, що деякі турніри через війну нам довелося пропустити, так ще й частину відмінили, я маю на увазі Фуджейру, де ми були, але через траур в країні не змогли виступити, а також Сочі, куди ми взагалі не поїхали, а інші країни у зв’язку з початком військової агресії рф проти нас, оголосили змаганням бойкот.
– Що відбувалося з нашою командою у перші дні війни, тим часом як збірні інших країн на знак солідарності з Україною відмовлялися виходити на доріжку у Сочі?
– 24 лютого усі роз’їхалися хто куди, минуло трохи часу і прийшло усвідомлення, що потрібно шукати шляхи як зібрати команду. Фінансування зі зрозумілих причин зараз не в повному обсязі. Великі труднощі й з підготовкою, і зі змаганнями не лише у нас. Тож разом з керівництвом федерації та головним тренером Наталією Михайлівною Конрад ми звернулися по допомогу до Польщі. Вона дуже тепло нас прийняла, надала умови для тренувань, за що ми надзвичайно вдячні. Ми провели там місяць – усе за рахунок приймаючої сторони, звідти вилітали на Кубок світу в ОАЕ, який, на жаль, не відбувся через смерть їх президента, а потім повернулися і змогли виступити у Катовіце.
Коли були у Польщі, надійшла пропозиція від старшого тренера команди Ізраїля Олександра Іванова. Він сказав, що їх федерація готова прийняти нас на збір і не лише перед чемпіонатом Європи, але й перед чемпіонатом світу. А враховуючи те, що Європа у нас в Анталії, а світ у Єгипті, це близько і кліматичні умови схожі, порадившись з Наталією Михайлівною Конрад, ми із задоволенням прийняли запрошення Ізраїля. Надходили пропозиції й від інших країн, і ми усім, хто запропонував допомогу, вдячні. Але пропозиція ізраїльських колег відрізнялася ще й тим, що вони готові були прийняти шість спортсменок на збір, а не лише ту четвірку, що їде на чемпіонат Європи. А це спорт, ніхто не застрахований від травм.
– Розкажіть, будь ласка, як проходить збір в Ізраїлі?
– В Ізраїль ми прилетіли восьмого червня, довга і важка дорога. Дістатися до найближчого аеропорту, а це Варшава чи Будапешт, зараз мінімум три дні, а у моєму випадку майже тиждень – з Дніпра. Умови тут хороші, великий зал, доріжок, щоправда, нема, фехтуємо на паркеті, але апаратів більш ніж достатньо. І що найголовніше є спаринг! Тут також уся команда Ізраїля, чеська спортсменка і ще мають приїхати кілька представниць Італії.
– Існує висока ймовірність того, що саме з командою Ізраїля ваші підопічні фехтуватимуть за вхід у вісімку на чемпіонаті Європи.
– Справді є така теоретична можливість, але я не вважаю, що ми не можемо готуватися разом через це. Так, вони дивляться на нас, але й ми дивимося на них, усі в рівних умовах. Гадаю, як і ми, так і вони не розкривають усіх своїх таємниць на тренуваннях. Усе буде вирішуватися в Анталії. А тут ми просто як спаринг-партнери допомагаємо один одному готуватися до змагань.
В Ізраїлі зараз знаходяться три учасниці майбутнього чемпіонату Європи Інна Бровко, Влада Харькова та Юлія Свистіль, а також три спортсменки, які не виступатимуть в Анталії, Дар’я Варфоломеєва, Софія Слюсарева та Анастасія Спас. До наступного збору ми також плануємо підключити Анну Деркач. Яна Шемякіна через події, які відбуваються в нашій країні, на жаль, не може бути присутньою на зборі. Ні для кого не таємниця, що в неї двоє маленьких дітей і вона тільки зараз знайшла можливість виїхати з України. Яна готується за індивідуальною програмою до чемпіонату Європи. Знаходиться в непоганій формі, як показали останні змагання, у нас з нею був діалог, як будувати тренувальний процес. Тож гадаю усе буде гаразд, і ми зустрінемося з нею вже 16 червня безпосередньо в Анталії.
– Багатьох вболівальників цікавить, як справи у лідера нашої жіночої шпаги останніх років, триразової бронзової медалістки чемпіонату світу Олени Кривицької. Востаннє ми бачили її на доріжці ще в листопаді минулого року на Кубку світу у Таллінні.
– Олена Кривицька зараз очікує на поповнення в родині, але вона налаштована повернутися на доріжку і ми цьому дуже раді. Також планує знову взяти до рук шпагу після декретної відпустки Ксенія Пантелеєва. Фейбі Бежура після народження дитини вже навіть виступила на турнірі у Катовіце. Вона знаходилася у Польщі. І коли ми їхали туди на збір я з нею зідзвонився, привіз їй речі з Києва. Вона вперше шпагу взяла після досить великої перерви, провела декілька тренувань, отримала пару уроків. Зрозуміло, що їй було складно, але вона все одно досить гідно виступила.
Дівчата пішли в декрет, це життя, кожна прагне створити родину і це зрозуміло. Але звичайно, хочеться усіх їх знову якомога швидше бачити на доріжці. Адже у зв’язку з усім відомими світовими подіями, цей олімпійський цикл скоротився з чотирьох років до трьох, і для нашої жіночої шпаги це великий мінус, адже вже наступного року починається відбір у Париж-2024.
– Окрім Яни Шемякіної для решти спортсменок у нашій команді це буде перший у кар’єрі чемпіонат Європи. Як вважаєте, вони вже досить загартовані у боях на Кубках світу та Гран-прі, щоб не відчувати додаткового хвилювання?
– Ми працюємо над тим, щоб у них була впевненість. Так це буде їх перший чемпіонат Європи. Але, як ви зауважили, вони пройшли низку змагань та певну підготовку, хоча можливо і не зовсім таку як планувалося, і вони усі налаштовані показати гідне фехтування в Анталії.
Ще зауважу, що наші молоді дівчата не такі вже й молоді. Так вони не мають досвіду участі у змаганнях такого рівня, як дорослі чемпіонати Європи та світу. Але вони знаходяться якраз у тому віці, в якому в принципі можна і потрібно показувати результат. Це розквіт сил у фехтуванні – і я їм про це постійно кажу. За спиною Кривицької, Шемякіної, Бежури, Пантелеєвої, які за спортивним принципом не пускали їх в команду, вони вважали себе молодими, але насправді, вони вже зрілі спортсменки. І зараз, коли старші дівчата пішли в декрет, у них є унікальна можливість проявити себе і закріпитися в команді, яка буде на чемпіонатах світу та Європи захищати честь України. І коли на наступний рік повернуться Фейбі, Олена і Ксюша, вони вже можуть не дати їм зайняти свої місця, якщо, звичайно, повірять у власні сили – це здорова конкуренція, яка є рушійною силою прогресу. Усе в їх руках, нехай працюють, нехай фехтують, а ми будемо їм допомагати реалізувати їх потенціал.
– На останньому перед Євро Кубку світу у Катовіце, що в особистих, що в командних змаганнях, наші шпажистки продемонстрували гідне фехтування, але програвали кінцівку своїх боїв. На ваш погляд, у цих поразок спільний знаменник чи кожен випадок слід розглядати окремо?
– Тут і кожен випадок слід окремо розглядати, і зважати на те, що підготовка не була такою, як планувалося від початку. Але якщо дивитися загалом, то в принципі, це були змагання, коли результату не має такого, як хочеться, а фехтування було у всіх, і це обнадіює і дозволяє дивитися з оптимізмом в майбутнє.
В перший день ми виступили відносно непогано, п’ять спортсменок потрапили в основну сітку. Але несподівано усі посипалися наступного дня і ніхто не пробився до 32. Хоча кожна з них вела в бою мінімум два уколи. Це свідчить про те, що є потенціал. Якщо взяти командну зустріч з Естонією, то дівчата боролися гідно з чемпіонками Олімпіади в Токіо. У сьомому бою вели плюс три, але кінцівку зустрічі програли. Проте я радий, що ця зустріч була і ми потім фехтували далі, це важливий досвід. Дівчата не програють в особистих боях 5:15 чи в командних поєдинках 20:45, вони борються, у них є сили та можливості. І це не просто слова, вони можуть виграти сьогодні у будь-якої команди, головне у себе повірити. А ще дуже важливо, щоб ця віра підкріпилася впевненістю, а для цього необхідно десь показати результат. І ми ведемо роботу у цьому напрямі.
– Впродовж сезону всі командні зустрічі у нас закінчувала Влада Харкова. Чи можемо ми вже говорити про неї як про штатного фінішера?
– Харькова на сьогодні йде першим номером в рейтингу серед наших дівчат, у неї різноманітне фехтування, є складніше. І зараз ми працюємо над тим, щоб вона могла змінювати його на простіше, коли це потрібно. Влада весь сезон фехтувала останньою в команді, були в неї й хороші кінцівки, і невдалі, але це загартовує. Вона відчула, що це таке, щоправда, на останніх змаганнях я почув від неї нотки сумнівів. І я можу її зрозуміти, так – це велика відповідальність, це складно, але хтось має це робити. Ми не виключаємо й інші варіанти, можливо будемо когось міняти в залежності від суперника, і від того у кого яка статистика з якою командою. Але основний удар закінчувати командні зустрічі на головних стартах сезону буде на Владі. І ми її до цього готуємо.
– Для вас це 16-й за ліком чемпіонат Європи, але перший у якості старшого тренера збірної України. Що це за відчуття?
– Відчуття зовсім інші. Спочатку важко було переключитися зі спортсмена на тренера, але вже пройшов сезон, я тепер трішки інакше дивлюся на певні речі. Зараз я спокійний, ми готуємося, йде робота. Я ще не був як тренер на головних стартах, таких як чемпіонати світу і Європи. Але вже відчув на собі, що це таке на етапах Кубку світу. Звичайно, ти хвилюєшся, але інакше, не так, як спортсмен, це складно описати словами.
Цього сезону у нашої жіночої шпаги був дуже негативний досвід, коли в Барселоні ми несподівано програли зустріч за вхід у 16 Великій Британії. Не можу сказати, що я був на сто відсотків впевнений в перемозі, так взагалі ніколи не можна казати, але я був переконаний, що ми не можемо програти цьому супернику. І навіть коли в середині зустрічі ми поступалися кількома уколами, я був спокійним. Ось зараз хтось з дівчат вийде і переверне зустріч на нашу користь. Зустріч, до речі, таки змогла перевернути в останньому бою Влада Харькова. Вона виходила на великий мінус і секунд за двадцять до кінця зрівняла рахунок і навіть повела 44:43. Але потім отримала поспіль два уколи, і ми програли 44:45.
Відчувши тоді, що проблеми можуть виникнути навіть з тією командою, з якою, здавалося б їх не має бути, на наступному турнірі, відверто кажучи, я сильно переживав вже починаючи з першого поєдинку за вихід у 16 проти Узбекистану.
Складно порівняти ці відчуття, як там це була моя команда, але я був спортсменом, так і тут це моя команда, але я вже тренер, і я відповідаю за кожного спортсмена окремо і за результат загалом. Я виграю і програю разом з ними, тому повністю цьому віддаюся. І так – я переживаю, і, напевно, це нормально.
– Колись ми запитали старшого тренера нашої чоловічої шпаги Володимира Станкевича, чому він ніколи не працює з жінками, на що він відповів, сміючись: «Я вже геть посивів, а ви хочете, щоб ще й лисим став». У вас проблем із зачіскою ще немає?
– На разі з зачіскою ніби все нормально (Посміхається). Володимир Васильович, напевно, правильно сказав. Я намагаюся розуміти, що це спорт, це люди, але дивитися на це іноді важко. Моє завдання зробити так, щоб дівчата могли фехтувати краще, ми весь сезон над цим працюємо. І якщо вони будуть чітко виконувати те, що від них вимагається, то сивіти та лисіти мені не доведеться.
