Новоспечена чемпіонка Всеукраїнських змагань найсильніших рапіристок 20-річна киянка Ольга Сопіт поділилася своїм рецептом перемоги, а також думкою про те, як слід реагувати на можливе повернення на міжнародні змагання представників рф та рб.

– Це моя перша перемога на Турнірі найсильніших, – відзначила у своєму коментарі пресслужбі НФФУ Ольга Сопіт. – Торік я була шостою, до того мала третє місце. Мені було дуже приємно і цікаво фехтувати з нашими дівчатами. Так ми добре знаємо одна одну. Але я зараз тренуюся у клубі «BLR 92» у Парижі. Тож на доріжці ми зустрічаємося не так часто, як раніше. У кожної з нас є якісь свої коронні прийоми, техніка, тактика, але перемагає, я вважаю, насамперед мозок і характер.

– А як же «фізика», адже цей турнір відрізняється тим, що проходить у два дні?

– Такий формат має місце бути. Дуже добре, коли буває більше навантаження, ти два дні тримаєш себе в тонусі. Це корисно і як тренування, і як струс для мозку. Не скажу, що мені було фізично дуже важко, адже я працюю не лише на доріжці над вдосконаленням фехтувальної майстерності, але й у залі – над кардіо. Тож головне, що ці два дні мій мозок був зі мною (посміхається).

– Чи не могли б ви детальніше зупинитися на ваших фінальних поєдинках вчора і сьогодні?

– Дуже різні суперниці, навіть не можу їх порівнювати й різні бої вийшли. З Аліною Полозюк я вела в рахунку весь бій і мені було легше спробувати щось нове, адже я, так би мовити, мала право на помилку. З Катериною Ченцовою мені навпаки довелося наздоганяти суперницю. Добре, що я зібралася з силами і змогла виграти.

– Не можемо не спитати вашу думку щодо нещодавнього рішення Конгресу FIE про повернення представників рф та рб на змагання і того, як може з цим боротися Україна?

– Дуже прикро, що FIE допустила представників країн-агресорок до змагань. Але я вважаю, що наша федерація у цій ситуації зробила єдиний правильний вибір – не брати участь у турнірах, де виступають російські та білоруські спортсмени. Ми ще чекаємо на реакцію Європейської конфедерації фехтування. Але в будь-якому випадку, зброю ми складати не збираємося і будемо боротися далі, якщо не на фехтувальних доріжках, то просто знаходячись в залі, будемо усіма можливими способами доводити нашу правоту.

Буде дуже прикро, якщо з рештою нам доведеться відмовитися від мрії про Олімпіаду. Але на жаль зараз є речі важливіші, гинуть цивільні, віддають своє життя на полі бою солдати, країна бореться за свою свободу. Тож я вважаю, що ми, спортсмени, не маємо морального права виходити на одну доріжку з тими, хто вбиває наших людей.