Кубок світу у Батумі, який дав старт олімпійському відбору в командних змаганнях, завершився яскравою перемогою українських шаблісток Ольги Харлан, Аліни Комащук, Юлії Бакастової та Олени Кравацької. Про те, як вдалося здобути перше за останні сім років золото для нашої жіночої шаблі, а також про подальші плани команди пресслужбі НФФУ розповів старший тренер Євгеній Стаценко.

– Для вас, як для тренера, це перша перемога на Кубку світу. Прийміть наші вітання і розкажіть, що це за відчуття, коли твоя команда досягає такого успіху?

– Це дуже класно, але попереду ще багато роботи. Тож, гадаю, що відчуття будуть ще яскравіші, а емоцій буде ще більше, коли це буде останній відбірковий турнір і ми будемо розуміти, що ми кваліфікувалися на Ігри у Парижі.

– Якби вам зранку хтось сказав, що день завершиться на золотій ноті для української команди, як би ви відреагували?

– Відверто кажучи, повірити в це було важко. Адже для того, щоб потрапити у вісімку, нам потрібно було перемагати французьку команду, яка зараз чи не найсильніша у світі. Але з іншого боку, якщо подивитися, в якій формі перебувають наші дівчата, як вони можуть фехтувати і з огляду на виступ на останньому Кубку світу у Бельгії, ми розуміли, що нам до снаги будь-який суперник.

– Що на ваш погляд стало запорукою успіху саме сьогодні?

– Концентрація, командний дух і наш колектив, який стає все більш дружним і згуртованим. В складних ситуаціях ми один одного підтримували, не лише тренери спортсменок, але й вони самі. Кожна намагалася якось допомогти й в принципі допомагала, якщо бачила, що в іншої щось не виходило.

– Харлан і Комащук сьогодні фехтували усі бої, а Кравацька і Бакастова змінювали одна одну. За яким принципом ви з Андреа Теренціо проводили ротацію третього номера?

– Відштовхувалися насамперед від того, з ким ми фехтуємо і кому з яким суперником зручніше. Ми зараз якраз у процесі пошуку оптимального рішення щодо ротації третього номера. Наприклад, Олені Кравацькій, можливо, доцільніше фехтувати тільки останній бій, чи перший і останній, даючи можливість відпочити між ними.  Розглядаємо різні варіанти.

– Для вас, як для тренера, який момент впродовж змагань був найбільш хвилюючим і складним?

– Напевно, за рахунку 44:44 з Францією.

– Чи не було відчуття дежавю з попередньою зустріччю з французькою командою, яка відбулася на Кубку світу у Сінт-Нікласі. Адже закінчувалися вони за схожим сценарієм.

– Було якоюсь мірою. Але тут я переживав більше ніж у Бельгії. Тому що, по-перше, одного разу ми вже виграли 45:44, по-друге, зараз у Франції закінчувала зустріч Сара Бальзер, яка йде четвертою у світовому рейтингу, виграла особисті змагання у Батумі та Сінт-Нікласі, була другою у Сеулі. Вона не брала участі у командному турнірі в Бельгії. Але зараз французи її поставили фехтувати, заявивши сильніший склад, ніж був на останньому Кубку світу.

– Рішення судді в останній фразі викликало бурхливу реакцію у французької команди і зокрема досвідченої Манон Апіті-Брюне. Що саме її так обурило?

– Вона була не згодна з рішенням судді і насправді її теж можна зрозуміти. Француженки другий турнір поспіль нам програють, а оскільки це поєдинок за вхід у вісімку, втрачається велика кількість очок. А тут ще й олімпійський відбір почався. Думаю, що на наступних змаганнях градус напруги буде таким високим у всіх.

– Пам’ятаючи, які проблеми у нашої команди були з Німеччиною на попередньому Кубку світу, ви зітхнули з полегшенням, коли Азербайджан переміг її в 1/8 у Батумі. Чи це не менше з зол?

– Мені ще у Бельгії здавалося, що нам має бути легко фехтувати з командою Німеччини. Звичайно, не можна недооцінювати суперника. Але об’єктивно той же Азербайджан чи та ж Німеччина не такі сильні зараз як Корея або Франція. Тож з ними головним було не втратити концентрацію, як це сталося у Бельгії.

– У Батумі нашій команді вдалося взяти реванш в італійок за поразку на попередньому Кубку світу. Які висновки ви зробили разом з підопічними після тієї невдачі, і завдяки чому цього разу результат протистояння вийшов іншим?

– Гадаю, ми були більш сконцентрованими й збалансованими. Намагалися не відволікатися ні на що, до кінця бути на доріжці. Якщо виникають якісь суперечливі моменти, не заводитися, а залишатися сфокусованими на подальших фразах.

– Чи стало для вас несподіванкою те, що у фіналі довелося схрестили зброю саме з американками? Все ж в їхній частині сітки були вищі за рейтингом команди.

– І для мене, і для нас усіх, це було дуже несподівано, адже американки давно не доходили до фінальної стадії змагань. У них зараз молодий склад, фактично вчорашні юніорки, вони себе почувають впевнено, адже їм нічого боятися і нічого втрачати. Харлан, Комащук і Кравацька набагато досвідченіші. Тож для нас важливо було не розслаблятися і не допускати навіть думки, що якщо суперниці  молодші, це означає, що вони слабші.

– Комащук у передостанньому бою з американками принесла команді такі важливі «+5». Чи можемо ми говорити про те, що це вже та Аліна, яку ми раніше бачили на доріжці і що вона відновила форму, яка була у неї до вимушеної перерви у виступах?

– Можна сказати, що це та Аліна. Але потрібен ще час, щоб вона це демонструвала на постійній основі. Вона дуже багато пропустила. Спочатку ковід, потім у неї була невеличка травма ноги. Далі війна почалася… Аліна приєдналася до нас набагато пізніше, можна сказати почала тренуватися у такому ж режимі тільки з цього сезону і при цьому доволі швидко набрала форму.

– Чи згадували ви з дівчатами, що остання командна перемога України у жіночій шаблі була ще в Афінах-2016?

– Ми обговорювали це вже коли їхали зі змагань в автобусі. Побачили пост в Інстаграм. Усміхнулися, не віриться, що стільки часу минуло. З іншого боку, класно, що це повертається. 

– Які зараз плани у команди і наскільки складно підтримувати мотивацію у спортсменок в умовах невизначеності через можливе повернення до змагань представників країн-агресорок?

– Зараз повертаємося у Болонью і там будемо готуватися до Європейських ігор і, сподіваємося, до чемпіонату світу. Так, надзвичайно складно працювати в умовах невизначеності. Для нас зараз кожні змагання – як останні. Спочатку ми не знали чи зможемо виступати у Сеулі, потім під питанням була поїздка у Батумі. Точної інформації на разі не має, ситуація змінюється ледь не щодня. З особистого спілкування з тренерами інших збірних знаю, що деякі федерації дали зелене світло своїм спортсменам бойкотувати змагання за участю росіян та білорусів, а є такі, що ще не прийняли рішення. Але гадаю, що у будь-якому випадку багато країн будуть не в захваті від їх повернення, знаючи як їм можуть допомагати на змаганнях.

У нас два турніри поспіль медалі: бронза у Бельгії, золото у Батумі. Ми обнадійливо розпочинаємо цей олімпійський відбір, не хочеться навіть думати про те, що нам доведеться на цьому зупинитися.