Перед від’їздом команди на паризьку Олімпіаду ми поспілкувалися зі старшим тренером жіночої шпаги Богданом Нікішиним. Він розповів, як проходив заключний етап підготовки до головного старту чотириріччя, яку частину в ньому займало вивчення майбутніх суперників, а також, як його підопічні й він сам почуваються напередодні Ігор-2024.

– Заключна частина підготовки проходила в два етапи. Розкажіть, спочатку детальніше про тренувальний табір у французькому містечку  Бомон-сюр-Уаз.

– Через тиждень після чемпіонату Європи на запрошення французької сторони ми вирушили до містечка Бомон-сюр-Уаз. В останній момент нам ще надійшла пропозиція від представників Польщі. Чому в останній момент? Тому що коли раніше я запитував їх про можливість проведення спільного збору, вони, так би мовити, шифрувалися, адже існувала ймовірність, що ми будемо фехтувати з ними в командному турнірі на Олімпіаді. І, зрозуміло, вони не хотіли разом з нами тренуватися напередодні. Поляки дали зелене світло тільки тоді, коли стало зрозуміло, що ми не будемо їхніми суперниками. Але ми з Наталією Михайлівною Конрад вже вирішили на той момент, що будемо готуватися у Франції.

Відверто кажучи, я дуже переживав, адже фактично ми їхали в невідомість. Ніхто з нас там не був раніше, ми не знали людей, які нас запрошували, і була низка складних організаційних питань, які ми вирішували тривалий час до цього збору. Коли ми прибули на місце, то трішки засмутилися, адже умови проживання були далекі від ідеальних. Але коли почали спілкуватися з французами, побачили зал, познайомилися з мером міста Жан-Мішелем Апарічо, всі негативні враження розвіялися. Нам стільки уваги приділили  (екскурсії, вечері і головне, умови для тренувань), що ми у підсумку залишилися дуже задоволеними цим збором.

Окрім того, в один з днів на тренування до нас приїхала група відомого французького тренера Даніеля Левавасьора. Тож вийшла велика бойова практика за участю 32 спортсменок. Збір минув чудово, ми обмінялися контактами з французами і обов’язково поїдемо до них ще, адже вони провели все на найвищому рівні.

– На чому була сконцентрована робота в останні дні перед від’їздом до Парижа, які команда провела в Олімпійському навчально-спортивному центрі «Конча-Заспа»?

– Цей збір проходив вже на менших обертах. По одному тренуванню на день для членів олімпійської команди, трішки більше навантаження для інших спортсменок, яким принагідно хочу подякувати, за те що вони, вже по суті завершивши свій сезон, приїхали, щоб допомогти нам у підготовці до головного старту. Загалом на зборі було дванадцять спортсменок. Так, ми не зовсім готові були до такої шаленої спеки і постійних вимкнень електроенергії (дві години світло є, шість-вісім нема, як з рештою і всюди зараз), доводилося тренуватися в залі й тоді, коли не можна було скористатися кондиціонером.

Але ми прийняли ситуацію такою, як вона є. Ми розпочинали олімпійський відбір не за кращих обставин, ні на секунду не забуваючи й щодня відчуваючи, що в країні йде війна, але все одно успішно подолали цей шлях. Було дуже складно особливо на початку через невизначеність, якийсь час ми просто не могли тренуватися в Україні. Нам доводилося шукати умови за кордоном, а скільки часу ми через це проводили в поїздах і автобусах… І попри все це, дівчата, продемонструвавши характер і майстерність, відібралися на Олімпійські ігри. Перед початком збору я сказав команді, що, подолавши такий шлях, ми просто не маємо права допустити, щоб якась спека, відсутність світла чи інші труднощі вплинули на наш бойовий настрій перед головним стартом чотириріччя.

– Вже на початку липня, коли завершився останній зональний чемпіонат – панамериканський, стала відома олімпійська сітка. Скільки часу в тренувальному процесі ви приділили підготовці до конкретних суперників?

– Ми цією підготовкою почали займатися вже давно, ще зі збору в Польщі. Адже вже тоді було зрозуміло, як може розгорнутися ситуація, а вона крутилася довкола США і Китаю. Це я кажу про першу зустріч команди на Олімпійських іграх. З рештою вийшло так, що за вхід в четвірку ми фехтуватимемо з китаянками. Добре це чи погано, дізнаємося тільки на доріжці в Парижі. Ми, звичайно, передивлялися їхні зустрічі, зокрема і нашу з ними, дуже хорошу, в Нанкіні. Також дивилися цікавий поєдинок Італія – Китай. Там одні вели, інші виграли, драматична розв’язка. І це дозволило нам переглянути не лише китайську команду, але й італійську, на яку ми вийдемо у випадку успіху в першій зустрічі.

Роботу з вивчення суперників ми завершили на зборі в Конча-Заспі, для того, щоб дівчати могли подумки відпочити кілька днів. Вирішили не обтяжувати їх морально безпосередньо перед стартом. Ми знаємо, що дівчатам потрібно робити та вони теж це знають, чи вийде все у Парижі? Подивимося. Ми зі свого боку намагаємося пояснити й підготувати команду до того, що буде дуже важко як у фехтувальному плані, так і в емоційному. Вони ніби все розуміють, у кожної з них за спиною великий досвід змагань. Тож багато буде залежати від їхнього самоналаштування. Кожна з дівчат готова показати результат, тому що вони вже це робили. Вигравали командою цього сезону, перемагаючи найсильніших суперників. Так само й в індивідуальній першості в кожної з наших спортсменок є свої медалі з Кубків світу, Гран-прі, чемпіонатів світу чи Європи. Тобто вони можуть показати результат, і ми з ними налаштовуємося боротися за найвищі місця, як в особистих, так і в командних змаганнях.

– У вас, як спортсмена, за плечима чотири Олімпіади. Ігри-2024, на які ви поїдете, будуть вже п’ятими, але першими, де ви виступатимете в ролі тренера. Наскільки це різні відчуття?

– Дуже різні. Я від початку розумів, що мені буде складно переключитися зі спортивної кар’єри на тренерську, але не думав, що настільки. Це зовсім інші емоції. Я переживаю більше, ніж коли сам фехтував. Швидше за все це пов’язано з тим, що коли я виходив на доріжку, неважливо в  командних змаганнях чи особистих, у мене з потом в процесі боротьби все виходило. Тут я сиджу на лавці і можу лише керувати і підказувати. Дякувати Богу, ми навчилися чути один одного, це було непросто і спочатку у нас не виходило. Але зараз дівчата вже навчилися робити те, що я їх прошу і говорити, коли їм щось потрібно, це дуже важливо. І після цього стало трішки легше. Але все одно складно сидіти й спостерігати, коли в них щось не виходить і розуміти, що не має можливості допомогти більше, ніж просто словами.

Окрім того, не завжди з боку чітко видно, що потрібно зробити. Якщо я не впевнений в тому, що моя підказка допоможе, то довіряю дівчатам і даю їм можливість самим прийняти рішення. Адже глибоко переконаний, якщо ми говоримо про спорт найвищих досягнень, то спортсмен не може постійно робити тільки те, що йому кажуть. Все одно фехтує і творить на доріжці він, а не тренер.

– Колись старший тренер чоловічої шпаги Володимир Станкевич, під керівництвом якого ви виступали багато років, відповів на запитання, чому він не працює з дівчатами: «Я вже весь посивів, а ви хочете, щоб ще й полисів…». У вас як справи із зачіскою після трьох років роботи з жіночою збірною?

– Звичайно, я за цей час посивів, але не знаю це через переживання чи вікові особливості. Може просто час прийшов. (Посміхається). Я дуже ціную те, що маю можливість продовжувати займатися тим, що робив все життя. У мене не було великої перерви між тим, як я був спортсменом і став тренером. І в мене ще свіжі ті відчуття, які дівчата переживають на доріжці. Я розумію, де в них не виходить і чому. Візьмімо якийсь елементарний епізод для прикладу. Фехтує Дар’я Варфоломеєва з представницею Франції. Француженка робить пряму – флеш і вона її пропускає. З боку здається це ж так просто, як можна не побачити. А я розумію, адже сам нещодавно фехтував на цьому рівні, що швидше за все суперниця робить флеш-атаку так, що не видно її початку. В цьому плані мені легше з ними порозумітися, адже до того, що я їм кажу, я підключаю ще свої свіжі відчуття від фехтування. 

– Спортсменки відзначають вашу дивовижну здатність зберігати спокій у критичних ситуаціях і, що б не відбувалося, у всьому знаходити позитив. Це особливість характеру?

– Ні, я працюю над собою. Це важко, ми всі чудово розуміємо, що спорт це не лише перемоги, але й поразки. Але яка б не була ситуація добра чи погана, аби в майбутньому досягати успіхів, ми повинні на ній вчитися. Ось нещодавно ми невдало виступили на чемпіонаті Європи, програвши за вхід у вісімку Великій Британії. Результат насправді жахливий. Коли я дивився цю зустріч, то хвилюватися почав тільки перед дев’ятим боєм. А до цього я був впевнений, що зараз десь хтось когось знайде, ми відірвемося і виграємо. Після цієї зустрічі можна було почати кричати, але до чого це призведе? Ні до чого. В житті помиляються всі: і спортсмени, і тренери, і я вважаю, що не потрібно цього стидатися. Доцільніше спробувати розібратися в причинах і зробити висновки не лише мені, усім нам, щоб таке не повторилося в майбутньому.

Мені теж це дуже не просто дається, іноді й емоції зашкалюють, але я розумію, що сваритися – шлях в нікуди. Тому з будь-якої ситуації потрібно робити висновки, щоб ставати сильнішими. Сьогодні я більш-менш задоволений тим, як минула підготовка, і тим, як нам вдалося досягти взаєморозуміння, у нас не все, але багато, що виходить і це дає надію на те, що ми зможемо боротися на Олімпійських іграх. 23 липня поїздом їдемо до Варшави, а звідти вилітаємо в Париж. 25-го зранку відбудеться маркування зброї, потім тренування, 26-го будемо відпочивати, а 27-го виступати в індивідуальних змаганнях, 30-го – в командних.

Пресслужба ФФУ