Сьогодні о 8.45 у столичному аеропорту «Бориспіль» приземлився літак з бронзовим призером Олімпіади-2020 у фехтуванні на шпагах Ігорем Рейзліним та його товаришами по команді Богданом Нікішиним, Романом Свічкарем та Анатолієм Гереєм. Нагадаємо, що у Токіо український квартет під керівництвом Володимира Станкевича посів шосте місце. Зустрічали олімпійців друзі, близькі, представники Національного олімпійського комітету, Міністерства молоді та спорту, Національної федерації фехтування України, фізкультурно-спортивного товариства ЗСУ, а також ЗМІ.
«Олімпіаду за напругою та емоціям неможливо порівняти з жодним іншим турніром. – зазначив, відповідаючи на питання журналістів про дебют на Іграх 37-річний киянин Ігор Рейзлін. – Здавалося б усього п’ять боїв, на відміну від тієї ж світової першості, чемпіонату Європи, чи Кубків світу де їх значно більше, але це однозначно найтяжчі змагання, які були у моїй кар’єрі. У Токіо ми бачили не один приклад, коли навіть фаворити, виступали значно нижче своїх можливостей, адже, яким би сильним та титулованим спортсмен не був, він насамперед звичайна людина і теж може хвилюватися та спіймати мандраж».
Ігор Рейзлін зізнався, що ніяких передчуттів перед Іграми у нього не було, але була впевненість у власних силах. Особливо посприяла цьому бронза в особистій першості, яку він здобув на чемпіонаті світу у Будапешті-2019. Плюс стабільно високі результати, які він демонстрував останні роки.
«Найважчим для мене моментом в олімпійському турнірі була поразка у півфіналі, – згадує, що дуже засмутився, коли втратив шанс на золото, Ігор Рейзлін. – Потрібно було перезавантажитися і налаштувати себе на боротьбу у поєдинку за бронзу. Адже будь-яка олімпійська нагорода – це круто, з одного боку. А з іншого, немає нічого прикрішого за четверте місце на Олімпіаді». «Краще вже 34-те, аніж четверте» – додав батько і тренер спортсмена Дмитро Рейзлін, підкресливши, що бронза його сина – це перша олімпійська нагорода в особистих змаганнях в українській чоловічій шпазі з 1968 року.
«Раніше я часто бачив сон, що виграю, щоправда, чемпіонату світу, а не Олімпіаду. – розповідає Рейзлін-молодший. – Потім відкривав очі, і розумів, що це була лише його уява. Тож коли прокинувся наступного ранку після особистих змагань, одразу подивився на тумбочку, чи на місці медаль, чи не наснилося знову»
За словами Ігоря, у його кар’єрі були складні часи, коли олімпійська медаль, про яку він мріяв з дитинства, адже ріс у фехтувальному середовищі, здавалася недосяжною мрією. «У мене навіть були думки кинути спорт. Тобі вже тридцять, а великих результатів немає. Дякувати Богу, я зміг подолати цей період сумнівів і продовжив займатися фехтуванням. Як це, коли мрія стає реальністю у 37? Напевно, це такі самі відчуття, як і у будь-якого іншого спортсмена, коли він підіймається на олімпійський п’єдестал. Незалежно від віку, дебютні це Ігри, чи за плечима вже є не одна Олімпіада, це моменти, заради яких варто жити».
Нагадаємо, що безжальний жереб звів усіх наших шпажистів в особистому олімпійському турнірі в одній гілці, проте зустрітися в очному протистоянні їм не судилося. «Це жеребкування, тут нічого не вдієш. До того ж аби попасти один на одного нам потрібно було для початку усім виграти принаймні свої перші бої, а вийшло це, на жаль, лише у мене. Я дуже переживав за хлопців, зокрема за Богдана Нікішина. І дуже засмутився, коли він програв. Але ще прикрішою була наша спільна поразка у командних змаганнях. Дуже хотілося, щоб Богдан Нікішин завершив кар’єру з медаллю Олімпіади. З рештою, так само як усі ми бажали побачити на найвищій сходинці п’єдесталу нашу Ольгу Харлан. Але це спорт – тут може статися все, що завгодно. Я сподіваюся, що Оля зможе пережити цю невдачу, стане ще сильнішою і все ж візьме своє золото в особистих змаганнях у Парижі-2024».
Зараз за планом у бронзового медаліста Токіо-2020 – відпочинок з родиною. А далі знову за зброю і до бою. Ігор Рейзлін підтвердив в інтерв’ю представникам мас-медіа, що не збирається завершувати кар’єру. Якщо здоров’я дозволить, то, він фехтуватиме до Парижу-2024.
