Вихованка ДЮСША «Армієць» Єлизавета Чижикова розпочала грудень із «золота» Всеукраїнських змагань найсильніших із фехтування на рапірах серед юніорів. При цьому золота нагорода стала для неї дебютною на такому рівні за майже десять років тренувань і виступів. Як вона зуміла піднятись на вершину п’єдесталу – Єлизавета розповіла в інтерв’ю для НФФУ.
– Які були перші думки після здобуття дебютного «золота»?
Усі ці роки постійно думала: «Та скільки вже можна?» Є призові місця, але не перші. Насправді думала, що емоцій від цієї перемоги буде більше: не було тієї атмосфери, коли висока напруга, усі кричать. Але все одно це було «вау», особливо, коли подзвонили батьки та кричали в слухавку: «Нарешті! Ти змогла!»
– Протягом змагань ви з Аглаєю фехтували двічі – у фіналі, а також у поєдинку за потрапляння до топ-8 напряму. Чи змінювала тактику на другий бій?
Ні, єдине, що змінювалось, – це швидкість. Я відчувала, що Аглаї тяжко після поєдинку з Міланою Степовик. У першому бої вона була більш активна, «кусалась», намагалась «вигризти» бій. У фіналі ж я йшла спокійно. Не було того «м’яса», коли в попередній зустрічі ми закінчували боротьбу в ближньому бою. Плюс – до цього я ще фехтувала з Крістіною Кулик, то трохи зрозуміла, що робити з шульгами, у якому моменті краще колоти, а де – почекати.
– Ви з Аглаєю тренуєтесь разом уже не перший рік. Чи впливало це психологічно на тебе під час бою?
«У голові» дуже сильно впливав. На змаганнях з Аглаєю я фехтую нормально, але на тренуваннях мені завжди важко. Скільки ми фехтували з нею на зборах, стільки я їй і програвала – 0:5, 6:15… Але на змаганнях не можна так просто віддавати медалі. Я зібралась, згадала, що вона робила. Ми знаємо одна одну дуже добре, але в такі моменти ти маєш налаштуватись психологічно, заглушити страх та впевнено робити свої дії.
– Ти вже кілька разів згадувала про збори. Наскільки сильно вони вплинули на твій стан перед змаганнями? Адже часто це доволі виснажливі тренування.
Узагалі день змагань у мене перевернувся з ніг на голову – у мене було отруєння. Я випила зранку купу пігулок, стан був дуже важкий, відчувала втому в м’язах. Тобто ти знаєш, що хочеш зробити, але твоє тіло стомилось і не слухається. Потім ще була затяжна тривога, ми всі охолонули…
Дуже тяжко пройшов груповий етап – я програла два бої. Уже думала: «Упаду в сітці, буде важко». У першому ж бою з Юлею Максимів, у якої я вигравала з рахунком 15:4, я закінчила бій із рахунком 15:11. Далі ж була Надя Цімболинець. Ми зазвичай із нею на початку «бодаємось», потім я вирівнюю хід бою та виграю. Але тут розуміла, що роблю випад, а назад відійти не можу, ноги не слухаються.
Між боями я майже весь час лежала, аби відновитись. Десь лише на першому бою з Аглаєю я зрозуміла, що є сили, з’явився настрій, м’язи трошки включились. І вже після цього все пішло – я все бачила та відчувала.