Лік нашим нагородам на чемпіонаті світу, який проходив 7-15 квітня в Китаї, відкрив Максим Перчук. Бронза, яку виборов 18-річний киянин, стала першою за 16 років медаллю для Украхни в особистих змаганнях шпажистів-юніорів.

В інтерв’ю пресслужбі ФФУ Максим розповів про те, яким був шлях до п’єдесталу, як відреагували на цей успіх його рідні та особистий тренер Руслан Тимошенко, які цінні поради він отримав від Андрія Орліковського, який був поруч з ним під час змагань в Усі, як пройшла церемонія нагородження, де довелося стояти на одній сходинці з «нейтральним» спортсменом, а також, як «зовсім випадково» Україна вже у першій зустрічі командних змагань, за вхід в 32, потрапила на збірну представників країни-агресорки під прапором FIE.

🔹Порівняйте свої емоції після здобуття бронзи в Китаї з тим, що відчували, коли вперше сходили на п’єдестал ЧС, тоді серед кадетів, три роки тому в Дубаї?

«На цих змаганнях я показав такий самий результат, як і три роки тому, майже стабільно. В цілому, задоволений, але хотілося б його покращити.

Радість від входу в напівфінал, розчарування від програшу за вхід у фінал на цьому чемпіонаті відчувалися особливо гостро, адже учасників і країн учасниць на цих змаганнях було втричі більше ніж на змаганнях кадетів три роки тому».

🔹Як відреагували, коли дізналися, що ваша медаль стала першою для України в особистих змаганнях шпажистів-юніорів на ЧС з 2009 року?

«Мені стало приємно за те що я перервав той безмедальний період, який моя країна мала так довго. «Круто!» – подумав я. І, мабуть, не все так просто складалося для нашої збірної в останні часи».

🔹З ким з рідних та тренерів зідзвонилися/списалися після закінчення особистих змагань і як швидко вдалося заснути в той день, враховуючи адаптацію до зміни часових поясів?

«Мої батьки і тренер спостерігали за моїми поєдинками і вони були дуже раді за мене, за те що мені вдалося досягнути такого результату. Я зателефонував батькам і ми провели майже годинну розмову про те, як все складалося, розмова була емоційна. Вони були за мене дуже раді! Тренер теж мене привітав, підтримав, сказав, щоб я не впадав у відчай від того, що не виграв у єгиптянина, але в цілому, був радий за мене і за те, що я досягнув такого високого результату.

Потім, в кінці дня, я з’їв два кілограми манго і спав без задніх ніг. Часовий проміжок в той день для мене був взагалі непомітним».

🔹Чи стало для вас несподіванкою те, що у чвертьфіналі довелося зустрітися не з чинним чемпіоном Європи серед юніорів Пелле Домонкошем🇭🇺, а з представником Канади?

«Для мене це не було несподіванкою, адже я знав, що представник Канади Ніколас Чжанг, так як і Пелле, сильний супротивник і шанси перемогти в цих спортсменів були рівними тому зустріч з канадцем теж була для мене очікуваною».

🔹Які думки були в голові, коли пропустили шість уколів поспіль і завдяки яким діям вдалося зробити камбек?

«Думки були про те, що потрібно щось змінювати, адже те, що я пробував реалізувати, не працювало.І, ніщо так не спонукає задуматися й активізуватися, як пропущені шість уколів поспіль😁

Допоміг, також, цьому тренер канадця, який весь час повторював і кричав  своєму спортсмену: «Так! Так! Молодець! Ти сильніший за нього! Ти сильніший за нього…». Але ж я був впевнений, що це не так! 🙂 . Це мене замотивувало зібратися і продовжити боротьбу».

🔹З Махмудом Ель-Сайєдом ви зустрічалися цього року в Каїрі і там у нього вдома перемогли 15:14. Що вдалося тоді, і не вдалося зараз у півфіналі ЧС?

«Для того, щоб перемагати Ель-Сайєда потрібно бути в добрій, або навіть відмінні фізичній формі і психологічному стані.  Попередні складні зустрічі, які склалися до поєдинку за фінал дали про себе знати. Цього разу, на чемпіонаті світу, я був набагато більш втомлений і фізично, і психологічно, тому ця зустріч проходила для мене дуже важко, не вистачало швидкості та витривалості. Є над чим працювати!»

🔹Поруч з вами на цих змаганнях був Андрій Орліковський – тренер олімпійської чемпіонки Яни Шемякіної, а також новоспечених чемпіонок світу серед юніорок в команді Анни Максименко та Аліни Дмитрук. Які поради він давав по ходу боїв і що казав після?

«Дуже вдячний Андрію Вікторовичу за те що він знайшов можливість і час мені допомогти. У тому, що мені вдалося увійти до числа призерів є його внесок, безперечно! Він насправді – талановитий тренер, який відмінно володіє мовою фехтування, це спрацювало і мені дуже допомогло! Його поради були результативними. Основними з них було: тримати дистанцію, не перти на суперника, перестати сікати в спину! і декілька технічних прийомів, які потрібно було робити проти суперника, наприклад, не роби шість, а роби вісім в цьому випадку, краще зробити перехват або захват та інші».

🔹Яка була перша думка, коли зрозуміли, що доведеться стояти на одній сходинці п’єдесталу з “нейтральним” спортсменом?  Чи обговорювали з кимось із тренерів, як себе поводити в такій ситуації? 

«Перша думка була, що потрібно було все-таки десь взяти ті сили, і вигравати в Махмуда (Ель-Сайєда), і навіть, якби у фіналі, я програв би Маттео (Галассі), то така б ситуація була б дуже вдалою, адже я стояв би по різні сторони п’єдесталу від того “нейтрала”.

З тренерами цю ситуацію ми особливо не обговорювали. Для мене і так було зрозуміло що потрібно триматися якомога далі від спортсмена з країни-агресорки».

🔹Як відреагували, коли побачили в якості своїх суперників в першій зустрічі командних змагань збірну «нейтральних спортсменів» (під прапором FIE) і з якими відчуттями виходили на доріжку і фехтували з ними?

«Найбільше, чого я не хотів, так це фехтувати з “нейтралами”. Ще напередодні бою я дізнався про те, що Міжнародна федерація фехтування під прапором FIE, допустила до командних змагань команду нейтральних спортсменів і причому, як того захотіла федерація нейтральних спортсменів, щоб їхня команда за вхід у 32 попала на нашу збірну. На мою думку, саме керівництво, як виявилося, не нейтральної, а збірної FIE, вирішило вибити Україну ще на початку командних змагань за вхід в 32. Це було навмисно влаштовано, адже команда нейтралів FIE, була без рейтингу, як ще дві інші команди – Данії і Малайзії. Зустріч і перемога над збірною України – ось, що їм було потрібно. Ця ситуація змусила мене відреагувати постом в Інстаграм із запитанням до організації FIE: «Скільки це коштує? Адже, по-перше, з якого дива, взагалі нейтралів допустили до змагань? По-друге, чому вони виступають під прапором FIE? І по-третє, чому їх поставили проти нашої збірної? Керівництво «FIE» було впевнене на 100%, що їхня збірна легко переможе Україну.  Але не так сталося, як гадалося. Наша команда той бій сприйняла вже як фінальний, Ми з товаришами по команді намагалися провести цей поєдинок надзвичайно відповідально.

І знаєте що? Немає більшого задоволення, ніж ствердження: «Україна перемагає росію!» До речі, в останній моїй командній зустрічі, суддя з Грузії не зарахував мої чотири, абсолютно, чисті уколи».

🔹Шосте місце в командних змаганнях – це найкращий результат за останні три роки, а як ви самі його розцінюєте?

«Цей сезон для нашої команди був надзвичайно тяжким, всі спортсмени в нашій команді харизматичні індивіди. В кінці цього сезону, на цьому чемпіонаті, мені здається, ми все ж змогли приборкати наші екстраординарні прагнення і мобілізувати їх в правильному напрямку, що і стало результатом перемоги над росією, США, Китаєм і Саудівською Аравією. Що нас дуже тішить 🤗»

🔹Ваш тренер Руслан Тимошенко розповідав в інтерв’ю про таку особливість свого підходу до роботи: що він дивиться на учня і підшуковує у світовому фехтуванні схожого спортсмена, щоб він міг вчитися на його прикладі. Для вас, за його словами, прикладом спочатку був Хайнцер, потім Каннон. Але мені здається в жодного з них не було такої кількості боїв завершених за першу трихвилинку і такої кількості атакуючих дій, коли вони вели в рахунку.  Це ваше ноу-хау? І яким в принципі фехтувальником ви хотіли б запам’ятатися?

«Відомо, що фехтування – це найінтелектуальніший вид спорту в світі. Але, на мою думку він недооцінений, і недостатньо популяризований. Хоча фехтування і набирає обертів з кожним роком, і число його прихильників зростає, як в Україні, так і за кордоном, я вважаю, що цього недостатньо.  Моя мета – це максимально зробити цей вид спорту популярним. Фехтувати так, як фехтують  інші спортсмени – це повторювати кого-небудь з них і це навряд чи призведе до популяризації.

Я намагаюсь вивчати техніку різних спортсменів і Макса Хайнцера, і Каннона, і Бореля, і інших відомих шпажистів. І в кожного з них я беру для себе їх найкращі якості. Але, все ж моя мета – це красивий укол! І, якщо я провів поєдинок, закинув “сіку в спину” противнику, і не раз, значить цей бій пройшов красиво! 😁 Ось саме це мене мотивує і заради чого я займаюся цим видом спорту!»