22-річна київська рапіристка Дарія Миронюк на початку цього сезону виграла Турнір пам’яті Вадима Андрієвського у Львові, згодом вперше в кар’єрі стала чемпіонкою України. Потім вона голосно заявила про себе і на міжнародній арені, ставши співавторкою історичної бронзи команди на Кубку світу в Гонконгу, вигравши особисте золото і командне срібло на молодіжному Євро в Анталії, і поставивши срібну крапку вже на дорослому чемпіонаті Європи в Базелі.
Про те, як вдалося вибороти другу в історії нашої жіночої рапіри медаль на першості континенту, що посприяло такому стрімкому прогресу цього сезону, а також про одну на всіх велику мрію Дарія Миронюк розповіла пресслужбі ФФУ.
Про те, чи було передчуття напередодні, що змагання чемпіонату Європи в Базелі завершаться нагородою
“Саме такого передчуття не було, але було велике бажання. За кілька днів до змагань я була в залі та проходила через подіум, зупинилась на ньому та сказала собі, що дуже хочу фехтувати саме на ньому”.
Про поєдинки з подругами по команді Ольгою Сопіт та Аліною Полозюк на шляху до нагороди в Базелі
“Фехтування з нашими дівчати це в якомусь сенсі навіть складніше ніж з іноземками, як психологічно, так і фізично, бо знаємо ми одна одну дуже добре. І, звичайно, не хочеться зустрічатись по дорозі до пʼєдесталу, а навпаки стояти там разом”.
Про те, як двічі за день (спочатку в групі, потім в олімпійці) вдалося перемогти австрійку Олівію Вольгемут
“З Олівією я дуже часто зустрічалась на зборах, тому в мене вже був досвід фехтування з нею і напрацьований план. Найголовнішим завданням було «не повбивати» одна іншу, тому що в нас обох досить агресивний стиль. Але я все одно примудрилась отримала декілька синців”.
Про півфінал, а також фінальний бій проти титулованої італійки Аріанни Ерріго
“На бій з Валчик-Клімашик я виходила дуже спокійною, чи це, тому що вже було розуміння що є медаль, чи, тому що тренувалась з нею на закордонних зборах разом і ми також розбирали її дії – думаю все зіграло свою роль. Але бій був дуже виснажливий, при цьому нереально крутий в плані прийомів. Я навіть не думала, що колись зможу перенести з уроків на доріжку декілька з них.
На бій з Ерріго виходила з таким самим настроєм, і також була приємно здивована, як наносились перші 10 уколів. Все що ми проговорювали з тренерами, виходило. Але у другій трихвилинці Аріанна за рахунок досвіду трішки змінила тактику свого фехтування, а я, хоч і розуміла та чула від тренера, що робити, на жаль, промахувалась багато разів. Зараз розумію, що треба було збити темп суперниці та взяти час, щоб переналаштуватись самій. Це те, чому приділю увагу в майбутньому”.
Про те, наскільки різні емоції були після срібла в Базелі, командної бронзи на Кубку світу в Гонконгу та двох нагород на молодіжному Євро в Анталії
“Усі ці чотири медалі відчуваються неймовірно. Для мене та нашої команди, я вважаю, це великий крок вперед. Ми дуже виросли за невеликий проміжок часу, будемо розвиватися і прагнути більшого і надалі”.
Про найуспішніший сезон в кар’єрі, а також те, що та хто стали його запорукою
“Так, наразі це мій найкращий сезон за всю карʼєру, перший титул чемпіонки України, перша команда медаль на дорослому етапі Кубка світу, перша індивідуальна медаль на чемпіонаті Європи. Я вважаю що я гарно закінчила свій U-23 сезон і тепер можна повністю зануритися в доросле фехтування та прагнути нових висот.
Я не можу виділити одну річ або людину, яка стала запорукою цього результату, бо це все результат роботи великої кількості людей. Хочу сказати, що це було б нереально без підтримки моїх тренерів насамперед. Так склалось, що я впродовж року працювала з різними фахівцями. На змаганнях, на зборах та під час інших виїздів найбільше поруч зі мною була і давала корисні підказки Лариса Павленко. Також старший тренер нашої команди Ольга Лелейко робила все, що було в її силах, аби забезпечити для нас якісну підготовку та гарний спаринг. Мої особисті тренери та рідні Алла Миронюк та Дмитро Миронюк і вся бригада «Армійця» також завжди були зі мною на зв’язку та підтримували порадами у найскрутніші хвилини, навіть коли не було можливості приїхати у рідний Київ.
Не можу не відзначити й моїх іноземних тренерів. Це Елвіс Грегорі, який надавав практичну допомогу під час навчально-тренувальних зборів в США та, звичайно, Лоренцо Ніні – тренер, який побачив в мені перспективу рік тому та з того часу допомагає мені тренуватися з різноманітними досвідченими суперниками в Європі на зборах між змаганнями та вчить бачити та підходити до фехтування з іншого ракурсу. Тому що ми знаємо: для того, щоб ставати кращими, треба навчатись та тренуватись з найсильнішими.
Також щиро дякую моїй команді, у нас нереальні дівчата, і наразі в нас одна на всіх велика мрія, до якої ми всі злагоджено йдемо -це Олімпіада. Які б труднощі не виникали і як далеко одна від одної ми не знаходились – на доріжці ми одне ціле.
Я вдячна керівництву ЦСК ЗСУ, яке надавало допомогу під час підготовки до основних стартів. Вдячна всій збірній України, федерації, міністерству і, звичайно, нашим воїнам та всім, хто робить усе можливе, щоб ми й надалі могли тренуватись, їздити на змагання та захищати честь України на міжнародному рівні!”
Пресслужба ФФУ
