За підсумками юніорського чемпіонату України на найвищу сходинку п’єдесталу в особистій жіночій першості піднялась Вікторія Горпенченко. Для рапіристки з Києва це «золото» стало дебютним на такому рівні. Водночас уже після перемоги Вікторія зізналась, що під час свого виступу почувалась далеко не найкращим чином. Про це вона розповіла в коментарі пресслужбі НФФУ.

– Усі вирішальні бої тобі випало проводити з дівчатами з ДЮСШ «Армієць». Наскільки важко фехтувати зі «своїми»?

Зі своїми дуже важко фехтувати, бо з ними ти тренуєшся постійно. Але це бій, і коли ти виходиш на доріжку, то ви нібито ніхто одна одній. Ми просто фехтуємо.

– Перед початком нашого спілкування ти сказала, що в тебе сів голос. У якому загалом стані тобі довелось фехтувати?

У дуже поганому. Я зараз перебуваю у Франції в місті Бордо, і я приїхала до України тільки чотири дні тому [інтерв’ю записане 8-го жовтня – прим.]. У Бордо було дуже спекотно, а тут – трішки прохолодніше. Думаю, що в мене акліматизація, у мене сів голос, а за день до чемпіонату була температура 39°. Але я сказала собі, що мені потрібно зробити ці змагання, бо я хочу бути в збірній.

– Це твоє перше «золото» на такому рівні. Які емоції переживаєш зараз?

Неймовірно. Це неймовірні емоції. Я цього року виграла юніорський чемпіонат Франції разом із командою Бордо, але це набагато краще. Це інші емоції. Я тренуюся майже одинадцять років, і це моя перша перемога. Я дуже задоволена. Загалом хочу додати, що це неймовірно, що НФФУ в такий час може влаштовувати змагання для нас. Ще й на такому рівні – з музикою, подіумом. 

– У фінальному бою було видно, що фізично тобі доволі важко. Навіть більше, зараз ти розповіла про свій не найкращий стан. Як морально налаштовувала себе на вирішальний бій з Єлизаветою Чижиковою?

Мене дуже підбадьорювало бажання виграти. Ось така чиста мотивація. Я просто сказала собі, що буду робити тільки ті «фрази», у яких я впевнена, що вони пройдуть. Я просто чекала-чекала-чекала… Я бачила, що в неї теж болить уже рука, що вона теж трішки вже ніяка. Тому я «тримала» час і завдавала по одному уколу. Попри свій стан, я дуже задоволена своїм фехтуванням. Сподіваюсь, мій тренер в Україні [Алла Миронюк – прим.] і мій тренер у Франції Дімітрі Одрен будуть мною задоволені.

– Які подальші плани на сезон? Залишаєшся вдома чи їдеш уже до Франції?

Я залишаюсь в Україні на тиждень, адже скоро буде дорослий Кубок України. Я буду брати участь. Минулого року я взагалі не виступала на всеукраїнських змаганнях, бо було важко дістатися до України. Це були великі кошти – їхати з Франції й назад. Дорога також дуже складна. Мій батько залишився в Києві, а мати з братом і сестрою – у Бордо, тому я буду повертатись назад після Кубка України. Далі ж буде або «сателіт» в Барселоні, або ж юніорський етап Кубка світу в Стамбулі.