Автором унікального досягнення став вчора бронзовий призер Олімпіади в Токіо-2020 Ігор Рейзлін. Здобувши золото етапу Кубка України з фехтування на шпагах, присвяченого Ігорю Величку, він виграв вже другий турнір у статусі старшого тренера команди. Про те, як це змагатися зі своїми підопічними і не тільки він розповів у коментарі пресслужбі ФФУ.    

🔹Про те, чому вирішив вийти на доріжку в якості спортсмена
«У мене не було якихось особливих очікувань, але, як бачите, здобув перемогу. Чому взагалі вирішив брати участь у змаганнях? Просто захотілося пофехтувати. Я ж вже не тренуюся, тільки уроки даю. А рухатися потрібно. Бігати я не люблю, грати у футбол чи волейбол не можу (починають боліти коліно і плече), а фехтувати, як виявляється можу, і то тільки один день, а потім наступний тиждень «помирати» буду. Зате кілограмчиків п’ять скинув за сьогодні».

🔹Про турнірний шлях
«Прожеребився першим, програв перший бій по прямій за вхід у вісім Яну Сичу. За чотири з суперником мені, можна сказати, пощастило. Перед цим у втішному бою, сам не знаю як, переміг Михайла Краснюка. Таке відчуття, що бояться мене хлопці, не знаю чому. Ян не боїться, йому напевно просто здоров’я не вистачило в кінці. В першому бою я його темп підтримувати не міг, тому програв. А у фіналі відчувалося, що йому вже фізично важко. Чи не важко було мені? Мені важко було від самого початку. Насправді я не знаю, як хлопці примудряються давати мені виграти вже другий турнір поспіль. Це треба в них запитувати».

🔹Про те, як це змагатися у статусі старшого тренера
«Цікаво, вчора ти їм ще уроки давав, а сьогодні зустрічаєшся з ними на доріжці в якості суперника. Насправді я ще до кінця не розібрався, як правильно побудувати цю взаємодію. Здається, поверніть мені зараз здорові руки й ноги, я б ще довго фехтував. Я ж не тренуюся, а вони все пам’ятають. Але це відчуття, якби воно було насправді, хтозна».

🔹Про тренерський дебют на міжнародних змаганнях
«Ми працюємо командою – і з хлопцями, і з дівчатами. Потрібно постійно знаходитися в залі, по два-три дні, а то й чотири, з самого ранку до пізнього вечора. Психологічно складно, плюс необхідно перелаштовуватися зі спортивної кар’єри на тренерську. В Гайденгаймі я був один з дванадцятьма спортсменами. За всіма намагаєшся слідкувати, кожному хочеться чимось допомогти, дати пораду. Одним словом, поки все це не просто мені дається, але будемо працювати. Зараз у нас починається збір в Конча Заспі, потім тиждень перерви, знову збір і далі їдемо на Гран-прі в Будапешт».