Велике інтерв’ю старшого тренера української команди з жіночої шаблі напередодні Олімпіади.

Ми попросили Євгенія Олександровича оцінити виступ підопічних на чемпіонаті Європи в Базелі, пригадати, в якому стані команда починала олімпійський відбір, відновити події драматичного чемпіонату світу в Мілані, а також торкнулися теми суддівства та проаналізували суперників на майбутніх Іграх в Парижі. Про все це, а також про те, як буде проходити заключний етап підготовки до головного мультиспортивного форуму чотириріччя, читайте далі.

Про срібло чемпіонату Європи крізь призму Ігор в Парижі

– Для вас, як для тренера, срібло Базеля це друга нагорода на чемпіонатах Європи. Наскільки за відчуттями вона відрізняється від першої – бронзи, здобутої українською командою в Анталії-2022?

– Це справді дві різні медалі. В Анталії був перший чемпіонат Європи для нашої збірної після повномасштабного вторгнення в Україну. С початком війни всі пороз’їжджалися, і ми почали підготовку тільки в квітні, коли всі дівчата змогли зібратися в Італії. Тому той успіх був більш емоційним і значущим. Звичайно, ми дуже раді, що здобули нагороду в Базелі. Але все ж найголовніший старт чекає на нас за місяць. Олімпіада набагато важливіша за чемпіонат Європи й усі змагання, які в нас були впродовж попередніх сезонів. Тож ми налаштовуємося насамперед на Париж.

– Як ви оціните фізичну форму та фехтування, яке продемонстрували ваші підопічні за місяць до Ігор?

– Скажу, що вони повністю готові! За останні чотири старти, у нас три фінали, в яких два других місця, одне перше. Також маємо одну бронзу. Налаштовані дівчата по бойовому. Є ще над чим попрацювати, але це вже робота з розряду підкоригувати деякі помилки.

– Зазвичай розклад європейських чемпіонатів складається так, що між особистими та командними змаганнями в одному виді зброї буває два дні, а тут вийшов один. Зізнавайтесь, ви доклали рук, щоб жіночу шаблю поставили раніше, на 22 червня, і бої припали на День народження Олени Кравацької?

– Ми з дівчатами теж посміялися з цього приводу. В Анталії два роки тому командні змагання проходили на День народження Олени і у нас була медаль. Цього разу історія повторилася. Насправді 23-го червня, коли ми мали б фехтувати за стандартним розкладом, був футбольний матч Швейцарії на Євро-2024 і організатори не хотіли, щоб він збігався по часу трансляції з чоловічою шпагою (улюблений вид швейцарців – ФФУ), яка виступала в один день з нами, на чемпіонаті Європи.  

– Встигли відзначити здобуття срібла і День народження Кравацької ще в Базелі? Чи одразу після змагань вирушили в дорогу?

 – Поки ми звільнилися після церемонії нагородження, а Оля Харлан ще й після допінг-контролю, було вже близько восьмої вечора. Ми повернулися в готель, швиденько перекусили – і відпочивати, оскільки в дівчат був ранній виїзд наступного дня. 26 червня, до речі, ще й День народження в Юлі Бакастової. Але ми усі свята відклали через Олімпіаду. Сподіваюся, святкова вечеря у нас буде 3 серпня після командних змагань в Парижі.  

Про людський фактор і штучний інтелект

– Пропоную згадати турнірний шлях нашої команди до срібла в Базелі. Всі три зустрічі ми починали з того, що змушені були наздоганяти, чому на вашу думку, так відбувалося?

– Гадаю, певною мірою це збіг. Ми просто розминалися. (Посміхається). Ми дивилися і поєдинок болгарок, і як фехтували угорки. У нас був один план на зустріч з ними, а потім ми змінювали тактику бою виходячи з того фехтування, яке демонстрували з нами суперниці, і рахунку. Окрім того, ми фехтували, тримаючи в голові те, що можемо зустрітися з Угорщиною за вхід в двійку на Олімпіаді. Тож нам потрібно було спробувати з цією командою іншу схему, відмінну від тої, за якою ми фехтували з нею в Афінах.

– Окремо хотілося б зупинитися на фіналі проти Франції. Впродовж всього олімпійського циклу командні зустрічі в цій збірній завершувала Сара Бальзер, а коли її не було в складі, Манон Апіті-Брюне, і лише одного разу в півфіналі Кубка світу в Лімі це була Сара Нутча. Наскільки несподіваним було для вас побачити її ролі постійного фінішера в Базелі?

– Ми так і думали, що вона буде завершувати команді зустрічі Франції на чемпіонаті Європи. Бальзер була травмована і не виступала в Базелі. Нутча натомість виграла напередодні в особистих змаганнях в Олі Харлан. 

– Нутча підходила до заключного поєдинку з індикатором «-5», не надто вдало відфехтувавши з Кравацькою і ще гірше з Комащук, але змогла виграти в Харлан. Як гадаєте, це перемога в особистій першості додала їй впевненості у протистоянні з лідером нашої команди, чи просто не вистачило сил Ользі, яка перед тим сильно виклалася з болгарками та перевернула складний поєдинок з Угорщиною?

– Звичайно, важко стільки відігравати. Але фізично Оля дуже сильна і вона може спокійно таких три-чотири турніри поспіль проводити. Просто француженки не завжди так налаштовані, хоча вони в принципі досить агресивні на доріжці, бачать мету і несуться на тебе.

Аліна та Олена завдавали на початку своїх боїв з француженками удар за ударом, а потім починали пропускати. Ти виходиш з певним планом дій на доріжку, у тебе все виходить, але з іншого боку також стоїть тренер і дає підказки твоїм суперницям, і ось вже ініціатива переходить до них. Одним словом, по-різному буває. 

Щодо Нутчі, то насправді це теж не рідкість, що спортсменка перші два бої програє, а на третій виходить зібраною і дає потрібний результат. Це людський фактор і його ніяк не прорахуєш.

– А чи можна прорахувати, як трактуватиме ту чи іншу фразу конкретний суддя. Запитую тому, що після поразки в особистих змаганнях від Нутчі в Харлан були питання до тих, хто обслуговував її поєдинок з представницею Франції?

– В Олі питання були насамперед до спірних фраз, в яких удар можна було дати як в один бік, так і в другий. В принципі, можна робити поправку на те, як зазвичай судить той чи інший суддя. Але не виключно, що сьогодні він судив так, а за місяць він змінив думку і вже судитиме інакше. На рішення судді впливає багато факторів і всі врахувати неможливо.

– Переформулюю питання, чи можна взагалі щось зробити з тим, що три шаблісти будуть дивитися одну й ту саму фразу, й один скаже удар направо, інший – наліво, третій – нікому й всі три варіанти матимуть право на життя? 

– Прописати правила так, щоб в спірних ситуаціях можна було вирішувати однозначно, на мою думку, майже нереально. У футболі ввели VAR, і все одно там обходять систему. У фехтуванні, думаю, вирішити цю проблему можна хіба що за допомогою штучного інтелекту.

Наприклад, йде спортсмен в атаку, зупиняється, другий одразу виходить. Але один раптом затримався на секунду, другий – ні. На око можна побачити, хто як зробив і те саме буде на відео, але щоб точно вирахувати по часу, потрібна вже не людина, а комп’ютер, а точніше нові технології.

Про чорну картку і доленосний чемпіонат світу в Мілані

– Цей олімпійський відбір Україна починала на 18-му місці у світовому рейтингу, в пам’яті ще свіжими були спогади про те, що не вдалося кваліфікуватися на Ігри в Токіо-2020, а в країні йшла війна. Пригадайте, будь ласка, який стан і які настрої були в команді на початку шляху до Парижа?

– Стан був дуже важкий, мало хто вірив, що це можливо. Всі знали, що потрібно працювати, і розуміли, що це буде важко. У нас був останній старт перед олімпійським відбором – Кубок світу в Бельгії, де ми стали третіми, перемігши за вхід у вісімку Францію. Можна сказати, що той турнір дав нам віру в те, що можна боротися. А після цього був Кубок світу в Грузії, де ми перемогли і тоді вже остаточно зрозуміли, що все можливо!

– Найскладніший момент команда напевно пережила на чемпіонаті світу?  Що було найважчим для вас, як для тренера, в ті кілька днів минулого літа в Мілані?

– Насправді на чемпіонаті світу вирішувалося, чи будемо ми далі боротися за ліцензію, чи все – нікуди не їдемо. Тому для нас це були, можна сказати, перші Олімпійські ігри.

Найважче – це чорна картка. Оля не могла далі продовжувати боротися і за медаль, і за ліцензію. В один момент здавалося, що все ніби в уповільненій зйомці відбувалося, а в інший – навпаки дуже швидко минуло.

У нас на емоції часу не було, ми дізнавалися, які наші дії щодо чорної картки, розбиралися з організаційними питаннями. І так само продовжували налаштовуватися фехтувати командою, але вже втрьох, без Олі. Спочатку нам казали, що чорна картка діє тільки на особисті змагання, потім що і на командні, а далі, що вона взагалі два місяці не дозволяє виступати. Вичерпної інформації не було, сумбур, ось це було складно.

– Пам’ятаю ваше інтерв’ю телемарафону «Єдині новини» після четвертого місця в командних змаганнях в Мілані, до яких таки допустили Харлан. Вже тоді ви говорили про те, що Україна буде на Олімпіаді. На чому ґрунтувалася ваша впевненість?

– Після такого чемпіонату світу ми зрозуміли, що у нас є шанс і його просто не можна впустити. Пообіцяли собі, що будемо робити все можливе для того, щоб потрапити в Париж. А щодо впевненості, що ми будемо на Олімпіаді, то краще сказати, що так, а потім всім доводити, що так і було. (Посміхається).

Про новий підхід і головну зброю українських шаблісток

– Порівняно з минулим олімпійським циклом у нас відбулася лише одна зміна в основному складі: замість Олени Вороніної – Юлія Бакастова. А це означає, що таку бажану командну ліцензію ми здобули завдяки змінам у підготовці, у чому саме вони полягали?

– Важливу роль відіграло те, що з нами почав працювати італійський фахівець Андреа Теренціо. Це новий підхід, інший менталітет. В Україні у кожного тренера своя система підготовки і це плюс. В Італії всі здебільшого працюють за схожим планом. Чим відрізняється Андреа, так це тим, що в нього все інакше, він намагається більше урізноманітнити тактику і техніку.

Також ми з ним намагалися впродовж останніх двох сезонів забезпечити команду максимальним комфортом. З дівчатами зараз працює фізіотерапевт, психолог і окремо ще тренер із загальної фізичної підготовки. Плюс ми – два тренери безпосередньо з фехтування. Тобто п’ять фахівців задіяні у підготовці чотирьох спортсменок. Також тренуватися в Болонью приїздили кадетки і юніорки, і з ними ще два тренери. Часом доєднувалися і дорослі спортсменки зі збірної Італії.

– Чи не могли б ви докладніше розповісти, як побудований тренувальний процес українських шаблісток в Болоньї?

– В Італії дуже сильно розвинута клубна система і тому тренування проходять здебільшого зранку. Вівторок-четвер у нас зазвичай ЗФП. Перед цим можуть бути ще уроки. Понеділок-середа-п’ятниця – фехтувальні тренування. Це базова схема, яку ми коригуємо залежно від того, в якому фізичному стані спортсменки знаходяться після змагань і скільки часу до наступного турніру.

– Що сьогодні викликає у суперниць найбільші труднощі у фехтуванні з нами?

– Всі українські шаблістки мають різний стиль фехтування і це дуже важко для суперниць. Ті ж італійки мають одну школу, те саме можна сказати про угорок чи болгарок. А наші спортсменки відрізняються. В однієї захист сильний, в другої – атаки. Відповідно суперницям потрібно швидко перелаштовуватися куди краще йти – вперед чи назад і де краще працювати. Окрім того, наші дівчата дуже додали в фізичній формі і стали набагато сильніші ніж були ще два роки тому. З позаминулого сезону ми робили акцент на силові тренування, раніше у нас частіше, ніж зараз була ЗФП. Ще на початку олімпійського відбору ми нарощували обсяги, а останнім часом вже тільки підтримуємо.

– Які фактори ви з Андреа Теренціо зазвичай враховували, визначаючи стартовий склад на зустрічі в цьому олімпійському відборі, і наскільки ускладнить цю роботу правило єдиної і безповоротної заміни, яке діє в командних змаганнях на Олімпіаді?

– Ми пробували різні варіанти: так, щоб у нас третій номер виходив як зі старту, так і на заміну. Нам важливо було побачити в дії всіх.Так само ми дивилися, хто в якій фізичній формі. Буває так, що після особистих змагань спортсменка почувається втомленою. І, звичайно, дивилися й на суперників, кому, як, коли і з ким краще виходити.

Правило безповоротної заміни, вважаю, потрібно змінювати. У нас всі чотири спортсменки готові й точно будуть фехтувати на Олімпіаді. А як саме, вже будемо дивитися по ситуації.

Про американський мікс, японський стиль і корейську школу

– Як буде побудована підготовка в останній місяць і яке місце в ній займатиме робота над тактикою проти конкретного суперника?

– Ми готуватимемося, як і раніше, в Болоньї. Опцій в принципі небагато, адже збірні, які відібралися на Олімпіаду, як правило, закриваються перед Іграми. До нас ще може приїхати команда Іспанії, яка матиме одну представницю в Парижі.

Звичайно, будемо розбирати суперниць в тактичному плані, як найкраще фехтувати проти кожної з них. Щодо технічної та фізичної підготовки, продовжимо все робити як і раніше. Наш план досі добре працював, тож не має потреби його змінювати.

– Вісімка команд-учасниць олімпійського турніру в жіночій шаблі вже відома, тож я попрошу вас в кількох словах схарактеризувати кожну з них?

– В Париж відібралося сім сильних команд, останню восьму путівку взяв Алжир. Хоча насправді і він не слабкий. Там основна спортсменка Cауссен Будіаф раніше виступала за Францію, другий номер Зохра Нора Кеглі – теж француженка і тренується в Академії у Крістіана Бауера. Ми з Алжиром двічі фехтували в цьому відбірковому циклі. В Грузії рахунок був  45:43, на останньому Кубку світу в Болгарії перемогли з більшою перевагою (45:35 – ФФУ). Але до другої половини зустрічі нам було непросто. А оскільки ми з вами говоримо про майбутні Олімпійські ігри, то там під тиском і емоціями важко буде всім і вже неважливо, яка команда і хто там в її складі, може статися будь-що. Повторюся, насправді зараз в жіночій шаблі всі команди сильні, всі фехтували між собою і майже всі перемагали один одного раніше, як, наприклад ми француженок і вони нас.

– Українські шаблістки в цьому відборі не фехтували лише з однією збірною – це Японія, яку всі знають насамперед завдяки чемпіонці світу останніх двох років. Але, судячи з того, що ця командна стала третьою на першому в цьому циклі світовому форумі, вони можуть похизуватися не тільки Місакі Емурою?  

– З японками ми востаннє фехтували ще в позаминулому сезоні на Кубку світу в Узбекистані (перемогли 45:42 – ФФУ). Цю команду зараз очолює французький тренер, який раніше працював з Канадою. Перед цим її тренував кореєць. На фоні всього цього вони дуже сильно піднялися і з ними теж стало важко фехтувати. Як і всі азійки, японки націлені на швидкість, стрибки, різке пересування, але при цьому багато чого в роботі зі зброєю взяли і від свого французького тренера.

– Якщо японки тільки нещодавно вийшли на авансцену, то інші представниці азійського континенту – кореянки вже не перший рік в топі. Дивує те, як їм вдалося в ньому втриматися, враховуючи, що з бронзової команди зразка Токіо-2020 в них залишилася тільки Юн Чжи Су? 

– У Кореї дуже сильна школа зараз, в цьому циклі було таке, що вони ставили повністю новий склад і ним потрапляли в фінал. Це складний суперник і мало хто хотів би зустрітися з ним за вхід в четвірку на Олімпіаді в Парижі. Ми фехтували з кореянками на чемпіонаті світу, де поступилися їм у поєдинку за бронзу, і перемогли їх на передостанньому Кубку світу в Бельгії. Не можу сказати, що це було легко, навпаки – важко й емоційно, і фізично. Кореянки сильні в фізичному плані, плюс вони дуже швидкі й різкі.

– А як схарактеризуєте ще одну команду, яка повністю оновила склад після Олімпіади в Токіо, мається на увазі США?

– Американська шабля – це мікст, оскільки в цій країні працюють тренерами представники різних шкіл. Дві спортсменки там взагалі ще юніорки, не так багато фехтували серед дорослих, їм, звичайно, складно, адже і рівень суперниць, і швидкості тут відрізняються. Але з іншого боку вони молоді, в них кураж, ажіотаж і їм нічого боятися. Вони вперше їдуть на Ігри. Але в кожної з них може бути ще не одна Олімпіада.

Про емоції Теренціо і поради Давидяна

– У нас залишилися три європейські команди: Італія та Угорщина, які не надто вдало виступили на чемпіонаті Європи, і Франція, яка його виграла перед домашньою Олімпіадою.

– Італія торік була другою, зараз стала сьомою, але ми маємо розуміти, що як тільки закінчується олімпійський відбір, всі команди одразу починають готуватися до Олімпіади. Чемпіонат Європи, який проходить всього за місяць до неї, розглядають як проміжний старт. І можливо десь намагаються поберегтися, аби не отримати травму. Ми, звичайно, дуже раді сріблу в Базелі, але теж чудово розуміємо, що головне випробування чекає на нас в Парижі.

Угорщина навіть попри поразку нам залишається другою в рейтингу і точно не фехтуватиме за чотири або за два з Францією чи Кореєю. Звичайно, для впевненості результат зустрічі в Базелі це плюс для нас і навпаки мінус для угорок. Ми останні три турніри були з медалями, тож емоційний фон команди підіймається з кожною перемогою.

Щодо француженок, то ми в них виграли двічі 45:44, потім чотири рази поспіль програли і різниця в рахунку була досить великою. В Пловдиві перемогли, а зараз в Базелі програли одним ударом 44:45. І, гадаю, вони чудово розуміють, що не так все легко може бути для них в Парижі.    

– Для вас це буде перша Олімпіада. З якими відчуттями ви її очікуєте?

– Я, звичайно, дуже радий, але поки намагаюся стримувати емоції. Адже потрапити на Ігри – це одне, а взяти там медаль – зовсім інше. Не хочеться з’їздити в Париж просто туристом. Тому зараз я стараюся не звертати ні на що увагу і робити все можливе, щоб командна була на п’єдесталі.

– Кажете, що намагаєтеся стримувати емоції, а ви взагалі їх коли-небудь проявляєте? Навіть під час найзапекліших боїв, коли тренерський куточок потрапляє в трансляцію чи за кадром чути ваш голос, ви виглядаєте спокійним як удав.

– В нашій команді за емоції відповідає Андреа Теренціо. (Сміється). Він запальний, як і всі італійці. Ну а я намагаюся залишатися спокійним, щоб тримався баланс. Насправді мені це допомагає бути більш сконцентрованим і контролювати ситуацію. Буває, що в спортсмена щось не виходить і він починає заводитись. Якщо говорити з людиною спокійно в цей момент, то і вона може заспокоїтися. А іноді навпаки якраз потрібно підвищити голос, щоб завести, і тоді це може зробити Андреа. 

– І останнє питання, чи дивилися ви золотий для української жіночої шаблі фінал на Олімпіаді в Пекіні-2008 і чи могли уявити, що колись повезете цю команду на Ігри як тренер?

– Мені тоді було 15 років. Ми були на зборі в Алушті, слідкували за новинами і побачили, що дівчата здобули золото. Уявити, що буду тренером, я не міг. Думки тоді були про те, як мені самому фехтувати. Тренував мене бульшу частину кар’єри Гарнік Джавадович Давидян. До речі, я йому дуже вдячний. Він теж працював з дівчатами свого часу і зараз залюбки допомагає мені порадами.

Пресслужба ФФУ