Вчора свою чергову перемогу здобула 16-річна львівська шпажистка Анна Максименко. До золота національної першості серед юніорів та дорослих вона додала титул чемпіонки України серед молоді U-23. Розпитали спортсменку про те, як складалися для неї змагання в Києві, а також підбили проміжні підсумки цього надзвичайно врожайного на її успіхи сезону.
– Аню, вітаємо з черговою перемогою! Напередодні вашого турніру на столичних фехтувальних доріжках змагалися рапіристки й там чемпіонський титул виборола Аліна Полозюк. Її ми запитали звідки вона бере сили, аби без перепочинку виступати і перемагати. Хочеться почати нашу розмову з того ж запитання, адже у вас графік навіть ще напруженіший.
– Сама не знаю, звідки сили беруться. Сьогодні було максимально важко. Адже ми тільки вранці в день змагань приїхали до Києва. В принципі, ми завжди так робимо, але цього разу я ще погано спала в потязі. Якось витримала, а ще я дуже голодна. Дофехтовувала з думкою, що зараз закінчаться змагання і ми підемо поїсти.
– Перед дорогою зі Львова до Києва у вас ще був складний переліт після Гран-прі з Колумбії.
Так, ми прилетіли в понеділок вранці. Додому я потрапила десь о дев’ятій, відіспалася до четвертої, потім трішки прогулялася зі своєю подружкою. Потрібно було розвіятися після такої довгої подорожі. Наступні два дні відпочивала, це було потрібно.
– Розкажіть, як складалися для вас змагання в Києві?
Прожеребилася після «пулі» першою. Перший бій в олімпійці у мене був проти Анастасії Кудєрової. Останній раз я з нею перетиналася на зборі в Америці. Можливо, трішки хвилювалася на рахунок цієї зустрічі, не дуже пам’ятала, як вона фехтує, адже минуло стільки часу. Але зібравши всі свої сили в кулак і подалі відклавши всі свої нерви, перемогла. Далі за вхід у вісімку виграла досить впевнено в Тамари Сич. Вона любить якомога швидше бій закінчити, ми в принципі фехтували на середині доріжки. Вона виходила, а я якусь дію робила, це була її помилка. З Єлизаветою Корнійчук, з якою я зустрілася в чвертьфіналі, ми давно не фехтували. То я на чемпіонаті світу в Ер-Ріяді, то на Гран-прі в Колумбії. До того ж у мене була травма, я тиждень не ходила на тренування. Але в принципі, я доволі впевнено себе з нею почувала і виграла. Та сама ситуація у поєдинку за вхід у два з Вікторією Милявською. Я знала, що з нею робити, головне було не поспішати. Перед фіналом завжди є хвилювання. Але якось укол за уколом – і я таки перемогла Аліну Дмитрук.
– На тренуваннях ви весь час разом і після своїх півфіналів тут, як ми бачили, ви з нею спілкувалися. Тобто швидко і безболісно перемикаєтеся на режим суперництва на доріжці?
Не зовсім. Сьогодні, наприклад, останні хвилин десять перед фіналом провели окремо одна від одної. Адже треба налаштовуватися на бій, які б стосунки ми не мали в житті. Ми вже звикли до цього, адже навіть складно порахувати скільки разів фехтували на змаганнях. На дорослому чемпіонаті України це було за вхід у 8. Вона давно не відчувала смак перемоги й дуже сильно хотіла виграти, і я її розумію. Кожен спортсмен хоче вигравати. Надзвичайно складний бій був і завершився він з різницею в один укол. На юніорському чемпіонаті України ми з нею зустрілися в 1/2. Перемогла я, і також з рахунком 15:14. А до того був кадетський чемпіонат України, де вона виграла в мене у фіналі 15:12.
– Ви цього сезону виступали і серед кадетів, і серед юніорів, і серед молоді, і серед дорослих, де вам цікавіше фехтувати?
На всіх змаганнях цікаво. Почну з кадетів. Я в принципі розуміла, що я сильний суперник для цієї вікової категорії, багато всього об’їздила. Була впевнена в собі, але все ж найбільше готувалася до фінального старту на чемпіонаті світу, адже хотілося завершити незавершену справу. Два роки тому в мене було срібло на кадетському чемпіонаті світу, і я поставила собі мету закрити цю категорію золотом на світовій першості і так само на чемпіонаті Європи.
В юніорах я минулий сезон закінчила з бронзою чемпіонату світу, це було трішки неочікувано для мене. Але після цього я зрозуміла, що в мене є всі шанси і я можу боротися і в цій категорії. З таким настроєм я починала фехтувати на першому старті – Кубку світу в Лаупхаймі і виграла його. Ця перемога додала мені впевненості на весь сезон. На чемпіонаті світу серед юніорів я не дуже добре виступила, програла за 32 Аліції Класік з Польщі. Вона сильна суперниця, бій гарно починався, але потім я пропустила пару уколів і потім вже було важко наздоганяти. Вже як є, наступного разу не поступлюся.
Щодо дорослих змагань, то там, звичайно, фехтування дуже сильно відрізняється від кадетського та юніорського. Але на Гран-прі в Колумбії, де я перший раз в житті пройшла в другий день, тобто в 64, я показала сама собі, що можу тут фехтувати. Програла я за 32 Наталі Мьолльгаузен. Дуже хороша суперниця, я максимально насолодилася боєм з нею, адже вона ручечниця, мені цікаве її фехтування. І рахунок був гідний – 15:12. На початку я навіть вела, купу всього там зробила. Андрій Вікторович (Орліковський) подивився відео, ми з ним обговорили деталі бою, і він залишився задоволений Звичайно, він був би більше задоволений, якби я виграла, але вже як є. Сподіваюся, це буде якийсь новий початок для мене.
– Втома на доріжці взагалі не дається взнаки?
Звичайно, дається. Все почалося ще з кадетського чемпіонату Європи. В особистих змаганнях я була ще помірно втомленою. Після командних взагалі видихлася і «пулю» серед юніорок було дуже важко фехтувати. Але якось переключилася, тренер мені допоміг і я добре закінчила змагання. В командній першості ми вже витиснули всі соки, що в нас були і перемогли, чому я була дуже рада.
– Під час чемпіонату України я була свідком розмови вашого тренера Андрія Вікторовича Орліковського з іншою його ученицею, олімпійською чемпіонкою Яною Шемякіною. І от згадуючи чотири ваші золота на континентальній першості, вона дивувалася: «Як можна взяти й все виграти, це що в людини взагалі нервів немає?» Хочу переадресувати це запитання вам.
Та є нерви, звичайно, й усе це дуже складно. Але намагаюся переборювати себе, не думати про зайве, налаштовуватися на боротьбу і все з себе витискати, а після змагань відпочиваю. До закінчення сезону зовсім трішки. Після чемпіонату України я залишаюся на день в Києві і потім зі збірною їду на Кубок світу в Фуджайру. Це останній ривок, далі тільки один старт – чемпіонат Європи U-23. Ще після нього пропонували взяти участь в зборі, але я відмовилася, адже в мене екзамени – готуюся до вступу в Львівський державний університет фізичної культури. Спорт цього року був в пріоритеті, хоча я старалася приділяти час і навчанню. Але дуже складно поєднувати ці дві справи.
– Національний олімпійський комітет відзначив вашу перемогу на кадетському чемпіонаті світу спеціальною нагородою і другий рік поспіль вас визнали «Найкращою юною спортсменкою місяця». Як воно отримувати нагороду за нагороду?
Так, це вже вдруге, і, що цікаво, вдруге саме в квітні місяці. Це круто! У мене вдома стоїть нагорода за 2023 рік. Вона мені милує око і додає мотивації працювати далі та показувати ще кращі результати.
– А чи знаєте ви, хто є рекордсменкою за кількістю нагород «Спортсменки місяця» в Україні?
Так, Ольга Харлан. Може колись її наздожену, буду прагнути. Вона дуже крута спортсменка,. Ще коли я була молодшою, та й зараз в принципі теж, беру приклад з неї. Вона також робить неможливе, як на мене.
Пресслужба ФФУ